Волонтери, що допомагали маріупольцям, потрапили у полон
25 водіїв-волонтерів, які допомагали людям покинути заблокований Маріуполь та вивозили їх до Запоріжжя, викрали та вже два місяці незаконно утримують на території колишньої виправної колонії №120 в окупованому селі Оленівка Донецької області, пише zmina.info.
Полонених українців збираються судити за “законодавством” терористичного квазідержавного утворення “ДНР” за частиною 2 статті 233 (“Участь у терористичному угрупуванні”), яка передбачає позбавлення волі строком від 5 до 10 років та штраф.
Родичі просять українських правоохоронців відкрити кримінальне провадження за фактом викрадення та незаконного утримання цивільних (ст. 146, 147 Кримінального Кодексу України), а також сприяти їхньому звільненню.
Так, за словами партнерки одного з полонених Альбіни Львутіної, у березні її хлопець, маріуполець Євген Малярчук, разом з кількома іншими водіями та волонтерами виїхав на “бусіку” до Маріуполя – відвезти гуманітарну допомогу та вивезти людей.
Уже на блокпосту в місті військові, точно невідомо, російські чи так званої “ДНР”, сказали чоловіку завезти гуманітарку до Маріупольської міської лікарні №2, оскільки Євген віз багато медикаментів.
Так він і зробив. А після – забрав близько 20 людей з одного з укриттів.
Водночас уже на виїзді з Маріуполя Євгена зупинила військова автівка. Йому сказали, що “треба пройти перевірку”. Із собою Євген мав гроші, про всяк випадок – щось купити, комусь допомогти. Утім, їх знайшли окупанти.
“Військові почали його пресувати, що він вивозить людей за гроші й що це бізнес. Почали опитувати тих, кого він забрав, вони підтверджували, що нічого не платили”, – говорить Альбіна.
Після цього всіх людей висадили з “бусіка” та відправили до школи в селищі Нікольське. Євгену та ще вісьмом волонтерам зав’язали очі та зв’язали руки, їх посадили в іншу автівку, погрожуючи:
“Якщо будете рипатись – пристрелимо”.
Чоловіків повезли до селища Старобешеве, а звідти – до так званого “Управління боротьби з організованою злочинністю” окупованого Донецька. Там їх тримали кілька днів, після чого декого з волонтерів відпустили. Решту – скерували до Оленівки.
Звільнені волонтери згодом розповіли родичам, що затриманих били, зокрема, прикладами автоматів.
За словами Альбіни, ні родичі, ні полонені не знають жодних причин “затримання”.
“Тривалий час я не мала з Євгеном контакту, але ми об’єдналися з родичами інших полонених, і знайшлася можливість дізнаватися про те, де він і як. Усі хлопці просили про допомогу. Сказали, що їх звинувачують за законами так званої “ДНР”, їм загрожує 10 років в’язниці. Звичайним волонтерам, цивільним, вони були без зброї та не мають стосунку до військових формувань”, – каже вона.
Альбіна зазначає, що Євген є в загальній базі полонених України. Однак його не можуть внести до списків на обмін, оскільки “ДНР” не підтверджує, що він перебуває в них у полоні. Така ж ситуація й у решти родичів, з якими спілкувалась Альбіна.
Історію іншого полоненого волонтера розповіла його матір Юлія.
29 березня вона та її 29-річний син Олег Приходько вдруге вирушили до Маріуполя з гуманітарною допомогою. Їхали двома “бусіками” та трьома легковими автівками. Гуманітарку завантажили у волонтерському центрі в Запоріжжі.
Водночас на першому блокпосту волонтерів до Маріуполя не пустили. Сказали, щоб вони їхали в Нікольське, брали дозвіл на в’їзд до міста.
У Нікольському волонтерів скерували до військової комендатури.
“Там нам повідомили, що дозволу не видають. Сказали: “Просто можете поїхати й по-людськи попросити, і вас пустять у Маріуполь”, – пригадує Юлія.
Уже цього разу волонтерам вдалося заїхати до міста і розвантажити гуманітарну допомогу.
“Була з нами дівчина, у якої мама з дитиною перебували в районі заводу ім. Ілліча. Тоді ще велися вуличні бої, мій син ризикнув і сказав, що поїде туди. Мене попросив не їхати, бо небезпечно. З ним поїхали ще дві автівки”, – розповідає жінка.
Вже ввечері Юлія побачила, як троє водіїв виїжджали з міста, але на блокпосту їх затримали та взяли під конвой.
Жінка поїхала за ними – прямували в Нікольське, до того самого приміщення військової комендатури.
“Мене запитали, хто я така. Відповіла, що мама одного з волонтерів. Мені військові сказали йти за ними – на перевірку документів. Я пішла без зайвої думки. У комендатурі забрали телефони, нас погрозами змусили стати обличчям до стіни, руки завести за спину, ноги розставити. Потім на півтори доби нас кинули “в обез’яннік”. Нас було понад 20 людей – всі або волонтери, або люди, які по рідних їхали”, – пригадує Юлія.
Згодом її із сином, зв’язаних, з каптурами на головах, як і Євгена Малярчука, повезли до Старобешевого. Там, згадує жінка, чоловіків та жінок розподілили по окремих камерах.
Юлія опинилася в камері з військовослужбовицями – чинними та колишніми, – а також родичками військових.
“Була також журналістка, яка ховала в себе пораненого нашого військового. До 20 людей утримували у двомісній камері – когось забирали, замість них приводили нових”.
За три з половиною доби Юлію та інших волонтерів повезли до донецького “УБОЗу” – руки та очі їм замотали скотчем.
“Там відкатали пальці, фотографували нас, і ми мали повністю розповісти про своє життя: від початку і до того дня, як нас затримали. Наприкінці дня чоловік, який назвався оперативним співробітником, повідомив мені, що він нічого зробити не може, але Олега затримують. Говорив, що за “законом” на місяць. А мене, сказав, може відпустити”, – каже жінка.
Із собою в неї також були гроші, які, за її словами, окупанти вкрали, але залишили ключі від автівки:
“Вони як пластикова картка – певно, вони не зрозуміли, що це ключі від машини, так би забрали”.
Телефон Юлії віддали, хоча скористатися ним у мережі окупованого Донецька вона не могла. Попутним транспортом жінка дісталася до своєї автівки. Машин її сина та інших волонтерів на місці не було.
Юлія поїхала додому. За певний час вона вирішила, що, якщо їй уже “провели фільтрацію”, вона може переміщуватись окупованою територією:
“Почала знову їздити, до сина могла доїхати – відвозила передачі своїй дитині. Тепер так не можу їздити, але знайшлися дівчата [родички інших полонених], разом можемо щось дізнаватися. Олег один раз вийшов на зв’язок. Син розповів, що їх змушують підписувати порожні бланки”.
Юлія також говорить, що їй невідомо про причини утримання її сина:
“Нічого поганого вони не зробили, возили допомогу людям. Хіба це злочин – вивозити людей з-під обстрілів. Нам говорили: “Ось ви приїжджаєте, здаєте наші позиції, і потім по нас прилітає”. Вони думали, що хтось із волонтерів таке робить”, – каже Юлія.
Крім Євгена та Олега, а також одного водія, родичі якого бояться розголошувати прізвище, у полоні росіян перебувають:
Кисільов Олександр Миколайович, 24.07.1992 року народження;
Котляров Юрій Олександрович, 30.01.1980 року народження;
Шабанець Владислав Володимирович, 11.01.1988 року народження;
Картмазов Станіслав Борисович, 05.02.1987 року народження;
Ядришников Валерій Сергійович, 02.04.1986 року народження;
Філонов Роман Сергійович, 31.12.1987 року народження;
Лега Юрій Федорович, 20.12.1962 року народження;
Гнатовський Володимир Іванович, 27.05.1972 року народження;
Пархоменко Андрій Володимирович, 02.05.1975 року народження;
Лін Сергій Ланович, 12.10.1970 року народження;
Глушков Станіслав Олександрович, 10.04.1986 року народження;
Ситніков Віталій Сергійович, 23.09.1987 року народження;
Д’яконов Роман Васильович, 20.04.1983 року народження;
Капша Дмитро Євгенович, 27.08.1990 року народження;
Бодров Дмитро Євгенович, 20.09.1989 року народження;
Величко Костянтин Вікторович, 16.01.1981 року народження;
Ахметов Руслан Маратович, 24.03.1989 року народження;
Дуденко Сергій;
Філіпенко Антон;
Горошева Ганна Миколаївна;
Мярківський Денис;
Таращенко Сергій.
Категорії: Новини Маріуполя Новости Запорожья
03.06.2022 16:04