Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

Про одноразову (спеціальну) добровільну декларацію

Одноразова (спеціальна) добровільна декларація (далі – Декларація) подається безпосередньо декларантом до контролюючого органу, в електронній формі з урахуванням вимог, встановлених розд. II ПКУ, та особливостей, встановлених підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ (п. п. 6.2 п. 6 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, далі – ПКУ).

Так, згідно із ст. 42 прим. 1 розд. II ПКУ платник податків стає користувачем Електронного кабінету та набуває право, зокрема, подавати звітність в електронній формі після проходження в електронному кабінеті електронної ідентифікації онлайн з використанням кваліфікованого електронного підпису (далі – КЕП) з дотриманням вимог Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» із змінами та доповненнями та Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» із змінами та доповненнями або тих сервісів ідентифікації, використання яких дозволяється методологом Електронного кабінету.

Хто відноситься до платників екологічного податку?

Відповідно до п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання);

утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Варто зазначити, що кошти, сплачені господарюючими суб’єктами за викиди забруднюючих речовин у повітря, скиди у водні об’єкти та за розміщення відходів у спеціально відведених місцях, є одним з основних джерел фінансування природоохоронних заходів з державного та місцевих бюджетів.

Вчасно повідомляйте податкову про оформлення найманих працівників

Працівник не може бути допущеним до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням власника або уповноваженого органу та без подання до органу податкової служби повідомлення про прийняття працівника на роботу. Такі умови передбачено статею 24 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).

Крім того, роботодавець зобов’язаний повідомити податкову службу про прийняття працівника на роботу до початку його роботи. Таке повідомлення подається роботодавцем до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку його як платника єдиного внеску до початку роботи новоприйнятого працівника одним із таких способів:

засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису;

на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше, ніж із п’ятьма особами.

Повідомлення про прийняття працівника на роботу, надане до органів Державної податкової служби не за місцем обліку роботодавця або не за встановленою формою, вважається таким, що не подавалося.

Про єдиний рахунок

Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування Нікопольського регіону) нагадує, що з 1 січня 2021 набрала чинності ст. 35¹ Податкового кодексу України та постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №321, якою затверджено Порядок функціонування єдиного рахунка.

За бажанням платник податків може використовувати такий рахунок для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків і зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС, заборгованості з інших платежів. Для цього необхідно подати повідомлення про використання єдиного рахунку в електронній формі через «Електронний кабінет».

При цьому, платник один раз протягом календарного року має право повідомити про використання або про відмову від використання єдиного рахунку.

Єдиний рахунок не може використовуватися платником для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податку на додану вартість, акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового, а також для сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями.

Такий спосіб сплати податків і зборів є комфортним, оскільки скорочує платникам фінансові витрати і час на формування розрахункових документів.

Щоб перейти на єдиний рахунок, необхідно здійснити три простих кроки.

Перший – через «Електронний кабінет» подати «Повідомлення про використання єдиного рахунку» за формою J/F 1307001 (далі – Повідомлення).

Другий – отримати квитанцію про включення до Реєстру платників, які використовують єдиний рахунок.

Третій – надати до обслуговуючого банку розрахункові документи із зазначенням реквізитів єдиного рахунку на загальну суму без визначення одержувачів або з визначенням одержувачів.

Платники, які не подали Повідомлення за формою J/F 1307001, продовжують сплачувати платежі безпосередньо на бюджетні/небюджетні рахунки.

Оновлення інформації на вебпорталі ДПС щодо стану розрахунків платника податків з бюджетом (про наявність заборгованості) відбувається щоденно, крім вихідних та святкових днів, після проведення розрахунків зведених показників в центральній базі даних за результатами попереднього банківського дня.

Слід зазначити, що меню «Стан розрахунків з бюджетом» приватної частини (особистого кабінету) "Електронного кабінету" надає платнику податків з використанням кваліфікованого електронного підпису, отриманого у будь-якого Кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, доступ до своїх особових рахунків із сплати податків, зборів та інших платежів. При зверненні до зазначеного меню відображається зведена інформація станом на момент звернення, що містить інформацію по кожному виду платежу.

Обравши один з податків (платежів) платник подвійним натисненням кнопки миші отримує доступ до деталізованої інформації з інтегрованої картки платника по вибраному податку (платежу) в розрізі проведених операцій.

Також платник податків має право надіслати запит про отримання витягу щодо стану розрахунків з бюджетами та цільовими фондами за даними органів ДПС за формою «F/J1300204» через меню «Заяви, запити для отримання інформації» приватної частини "Електронного кабінету".

Про довідку за формою № 3ДФ

Довідка про наявність у фізичної особи земельних ділянок безоплатно видається сільською, селищною або міською радою за місцем податкової адреси (місцем проживання) платника податку протягом п’яти робочих днів з дня отримання відповідною радою письмової заяви про видачу такої довідки.

Довідка видається особисто власнику сільськогосподарської продукції, якщо сільськогосподарська продукція вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, наданих їй у встановлених розмірах (2га) для ведення:

- садівництва та/або для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та/або для індивідуального дачного будівництва. При цьому якщо власник сільськогосподарської продукції має ще земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості), але не використовує їх (здає в оренду або обслуговує), отримані ним доходи від продажу сільськогосподарської продукції не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;

- особистого селянського господарства та/або земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості), сукупний розмір яких не перевищує 2 гектари. При цьому розмір земельних ділянок, зазначених в абзаці третьому цього пункту, а також розмір виділених в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв), які не використовуються (здаються в оренду, обслуговуються), не враховуються.

Довідка надається на підставі відомостей з Державного земельного кадастру (за наявності).

У довідці зазначаються:

- порядковий номер, за яким довідку зареєстровано, та дата (число, місяць і рік) видачі;

- паспортні дані власника сільськогосподарської продукції (прізвище, ім’я та по батькові, серія і номер паспорта, ким і коли виданий), місце проживання (область, район, населений пункт, вулиця, будинок, корпус, квартира);

- реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків власника сільськогосподарської продукції згідно з Державним реєстром фізичних осіб – платників податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

- вид цільового призначення земельної ділянки;

- розмір земельної ділянки у гектарах;

- ініціали та прізвище голови або секретаря виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради;

- дата, до якої дійсна довідка.

Враховуючи вищевикладене, довідка видається власнику сільськогосподарської продукції окремо на кожну земельну ділянку, яка була використана для вирощування (вироблення) сільськогосподарської продукції та не видається на земельні ділянки, які здані в оренду іншим суб’єктам господарювання (не використовується безпосередньо платником податків).

Чи сплачувати єдиний внесок з компенсації, якщо невикористана щорічна відпустка?

Відповідно до абзацу другого п. 1 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), зокрема є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичними особами – підприємцями, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (далі – роботодавці).

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону №2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску роботодавцями є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Суми грошових компенсацій при невикористанні щорічних (основної та додаткових) відпусток у розмірах, передбачених законодавством, є базою для нарахування єдиного внеску.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Підприємство після звільнення працівника не несе обов’язку страхувальника, а відповідно і платника страхових внесків.

Отже, особам, яким після звільнення з роботи нараховано компенсацію за невикористану відпустку, єдиний внесок на зазначені суми не нараховується.

Термін повернення ПДФО платнику податку внаслідок застосування права на податкову знижку

Відповідно до п.п. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, – це документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених ПКУ.

Згідно з п. 179.8 ст.179 Податкового кодексу України сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

Про плату за землю

Плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку (далі – податок) або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Норми визначені п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Пунктом 36. 1 ст. 36 ПКУ встановлено, що податковим обов’язком є обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені, зокрема, ПКУ.

Податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (п. 36.3 ст. 36 ПКУ).

Податковий обов’язок відповідно до п. 37.2 ст. 37 ПКУ виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими ПКУ пов’язує сплату ним податку.

Пунктом 286.2 ст. 286 ПКУ передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Статтею 102 ПКУ визначено строки давності та особливості їх застосування.

Абзацом першим п. 102.1 ст. 102 ПКУ встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня – у разі проведення перевірки операції відповідно до ст.ст. 39 і 39 прим. 2 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов’язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов’язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами ПКУ (абзац четвертий п. 102.1 ст. 102 ПКУ).

Частиною першою ст. 257 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253 – 255 ЦКУ (частина перша ст. 260 ЦКУ).

Враховуючи зазначене, фізичній особі, якій не надсилалися (не вручалися) податкові повідомлення-рішення (ППР) (контролюючим органом не здійснювалося нарахування плати за землю), податкове зобов’язання з плати за землю нараховується за останні три роки.

Сплата збору за місця для паркування транспортних засобів

Сума збору за місця для паркування транспортних засобів, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується щоквартально, у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк, за місцезнаходженням об’єкта оподаткування.

Норми визначені п. п. 268 прим. 1.5.1 п. 268 прим. 1.5 ст. 268 прим. 1 розд. ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Податкові декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (п. п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПКУ).

Згідно з абзацом першим п. 57.1 ст. 57 ПКУ платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених ПКУ.

Якщо граничний строк сплати податкового зобов’язання припадає на вихідний або святковий день, останнім днем сплати податкового зобов’язання вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (абзац тринадцятий п. 57.1 ст. 57 ПКУ).

Про податкову знижку за витратами на сплату страхових платежів

Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування Нікопольського регіону) нагадує, що платники податку на доходи фізичних осіб до кінця поточного року можуть скористатися правом на податкову знижку шляхом зменшення оподатковуваного доходу за 2020 рік на суму фактично здійснених ними витрат у вигляді суми коштів, сплачених при страхуванні. Якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористається правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Так, згідно з пп. 166.4.2. п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) платник податку має право включити до податкової знижки суму витрат на сплату страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та пенсійних внесків, які він сплатив страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, банківській установі за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади та рахунки учасників фондів банківського управління як за себе так і членів його сім'ї першого ступеня споріднення, які не перевищують (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування):

а) при страхуванні платника податку або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом платника податку, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління чи за їх сукупністю - суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 ПКУ;

б) при страхуванні члена сім'ї платника податку першого ступеня споріднення або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління на користь такого члена сім'ї чи за їх сукупністю - 50 відсотків суми, визначеної в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 ПКУ, в розрахунку на кожного застрахованого члена сім'ї;

Наголошуємо, для отримання податкової знижки за 2020 рік громадяни мають подати декларацію про майновий стан і доходи, розрахункові та платіжні документи, які підтверджують здійснені платником податків витрати. Декларацію необхідно подати до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник до 31 грудня 2021 року в один із способів:

- особисто, або уповноваженою на це особою;

- засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу;

- надіслати поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

Об’єкти нерухомого майна у одноразовій (спеціальній) добровільній декларації

Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування Нікопольського регіону) нагадує, що відповідно до п. 1 підрозділу 94 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – Кодекс) одноразове (спеціальне) добровільне декларування - це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною пунктом 3 підрозділу 94 розділу ХХ Кодексу, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 1 січня 2021 року.

Відповідно до п. 10 підрозділу 94 розділу ХХ Кодексу склад та обсяг активів, джерела одержання (набуття) яких у разі невикористання фізичною особою права на подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації вважаються такими, з яких повністю сплачено податки і збори відповідно до податкового законодавства, становлять, зокрема:

нерухоме майно, розташоване на території України, яке станом на дату завершення періоду одноразового (спеціального) добровільного декларування належало фізичній особі на праві власності (у тому числі спільної сумісної або спільної часткової власності), що підтверджується даними відповідних державних реєстрів, в обсязі:

а) об'єкти житлової нерухомості:

квартира/квартири, загальна площа якої/яких не перевищує сукупно 120 квадратних метрів, або майнові права, що підтверджені відповідними документами, на таку квартиру або квартири у багатоквартирному житловому будинку незавершеного будівництва;

житловий будинок/житлові будинки, зареєстрований/зареєстровані у встановленому порядку в Україні, загальна площа якого/яких сукупно не перевищує 240 квадратних метрів, або житловий будинок незавершеного будівництва чи будинки незавершеного будівництва, загальна площа якого/яких сукупно не перевищує 240 квадратних метрів, за умови наявності у такої фізичної особи права власності на земельну ділянку відповідного цільового призначення;

б) об'єкти нежитлової нерухомості - нежитлові будинки некомерційного призначення та/або нежитлові будинки незавершеного будівництва некомерційного призначення, загальна площа яких не перевищує 60 квадратних метрів.

Таким чином, якщо фізична особа має у власності об’єкти нерухомого майна, які були придбано за рахунок коштів з яких були сплачені усі податки та збори, передбачені нормами чинного законодавства, то обов’язку щодо відображення таких об’єктів у одноразовій (спеціальній) добровільній декларації у такої фізичної особи не виникає, незалежно від того, що площа зазначених об’єктів перевищує норми, визначені п. 10 підрозділу 94 розділу ХХ Кодексу.

Як повернути з бюджету помилково сплачені суми грошового зобов’язання та пені?

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені визначено статтею 43 Податкового кодексу України та Порядком інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань та пені, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 №60.

Для спрощення процедури повернення помилково та/або надміру сплачених платежів діє сервіс «Е-повернення».

Платники податків мають змогу у режимі 24/7 дистанційно подати заяву на повернення коштів через Електронний кабінет.

У головному меню Електронного кабінету необхідно в розділі «Заяви, запити для отримання інформації» із запропонованого переліку вибрати форму Заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань та пені (J1302001 – для юридичних осіб або F1302001 – для фізичних осіб).

Після заповнення запропонованих реквізитів Заяви необхідно зберегти її, підписати та відправити територіальному органу ДПС.

Повернення помилково та/або надміру сплачених коштів можливо лише протягом 1095 днів від дати їх сплати та за умови відсутності у такого платника податкового боргу.

Під час використання сервісу «Е-повернення» повернення та/або перерахування платникам помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені здійснюється в найкоротші терміни.

База нарахування єдиного внескуза себе для ФОП на загальній системі оподаткування

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464), платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – ЄВ) є фізичні особи – підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Законом України від 13 травня 2020 року № 592-IX «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі – Закон № 592), який набрав чинності 01.01.2021, внесено зміни до Закону № 2464, зокрема, п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 викладений в новій редакції.

Так, згідно з п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 (в редакції Закону № 592) для платників, зазначених, зокрема, у п. 4 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) частини першої ст. 4 Закону № 2464, ЄВ нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом № 2464. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Подання уточнюючого розрахунку з ПДВ

У разі подання уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі – уточнюючий розрахунок з ПДВ), Податковим кодексом України (далі – ПКУ) не передбачено можливості скасування чи виправлення нарахованої штрафної санкції, що відображена у рядку 18.1.

Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному ст. 50 ПКУ.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п. 50.2 ст. 50 ПКУ:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Порядок заповнення і подання податкової звітності з ПДВ затверджено наказом МФУ від 28.01.2016 № 21 (далі – Порядок № 21).

Згідно з п. 6 розд. І Порядку № 21 до податкової звітності з ПДВ належить, зокрема, уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками.

Порядок внесення змін до податкової звітності з ПДВ та порядок заповнення уточнюючого розрахунку визначено розділами IV та VI Порядку № 21.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний сплатити штраф, нарахований відповідно до абзацу четвертого п. 50.1 ст. 50 ПКУ. Сума нарахованого штрафу відображається у графі 6 рядка 18.1 уточнюючого розрахунку з ПДВ (п. 7 розд. VI Порядку № 21).

Отже, уточнюючий розрахунок з ПДВ подається до податкової декларації з метою уточнення (виправлення) показників такої декларації. Тому виправлення помилок, що допущені при заповненні уточнюючого розрахунку, здійснюється виключно шляхом подання нового уточнюючого розрахунку до декларації (з урахуванням показників попереднього уточнюючого розрахунку).

Таким чином, ПКУ не передбачено можливості скасування чи виправлення нарахованої штрафної санкції з ПДВ, що відображена у рядку 18.1 уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ, оскільки:

− сума штрафу, нарахована платником самостійно у зв’язку з виправленням помилки, не є показником декларації;

− платник самостійно обчислив та нарахував таку суму відповідно до поданого уточнюючого розрахунку, отже, сума штрафної санкції вважається узгодженою платником.

guru.ua

Категории: Новости Днепропетровска Новости Никополя

09.12.2021 11:20