Донеччина без мови ворожнечі - результати серпневого моніторингу ІМІ

В онлайн-ЗМІ Донецької області не зафіксовано жодного випадку прикладів мови ворожнечі. 

Такий висновок було зроблено спираючись на моніторинг десяти онлайн-ЗМІ Донеччини, що його проводили регіональні представники ІМІ. Період моніторингу з 9 по 11 серпня 2021 року. 

Загалом було проаналізовано 740 новин з десяти  сайтів karachun.com.ua, novosti.dn.ua, mrpl.city, 0629.com.ua, Восточный вариант. mrpl.city, 6264.com.ua, mariupolnews.com.ua, mariupol.tv, avdeevka.city, tv7.ua. За ці дні не виявлено жодного випадку мови ворожнечі. 

Згідно з методологією моніторингу мова ворожнечі або hate speech – це будь-який вислів з елементами заперечення принципу рівності між людьми в правах. Вона ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їхньої належності до тієї чи іншої групи.  Людей можуть дискримінувати через національність, расу, походження (або за географічною ознакою), через релігію, стать, сексуальні уподобання, політичні погляди, вік тощо. 

І єдиним прикладом hate speech в онлайн ЗМІ Донеччини, який потрапив на очі, але вже поза періодом моніторингу, можна назвати замовну політичну статтю. Новина з сайту 0629.com.ua, під рубрикою “Політичні новини” “Хто з донецьких жене "порожняк" або як працюють нардепи від Донеччини” від 13 серпня.

У цьому тексті чорний піар підкріплено класичним прикладом мови ворожнечі, який у негативному контексті виділяє вихідців з певного регіону. Хейт спіч в цьому випадку зашифрований в самому заголовку, а саме в слові “донецькі”, саме така вимова є негативною і включає твердження про приналежність до кримінального угрупування, адже навіть самі мешканці Донецька часто поправляють “ми не донецькі, ми донеччани”. Тут також наявне звинувачення певної групи населення в негативному впливі на суспільство чи державу, а також твердження про неповноцінність певної групи населення із географічною прив'язкою. Так мова ворожнечі в бік мешканців Донецька, а згодом і переселенців з Донеччини з початком війни став доволі розповсюдженим негативним трендом в українському суспільстві. 

Як не в статті, так в коментарях

До речі, в останній раз моніторинг на цю тему проводився у червні минулого року. Тоді метою було дослідити, яку частку новин складають публікації про етнічні групи, і водночас дослідити наявність мови ворожнечі в таких новинах, а також проаналізувати тематику та кількість проявів мови ворожнечі з іншої тематики. Власне і минулого року матеріалів з ознаками мови ворожнечі також не було. Але, як би не намагалися самі журналісти уникати мови ворожнечі, ярликів та оціночних суджень, часто у коментарях під новинами вже саме спільнота дозволяє собі хейтерство. 

Поділитися своєю думкою щодо використання мови ворожнечі в професії та в житті ми попросили журналістку новинного порталу Донеччини “Восточный вариант” Тетяну Жук:

“Взагалі-то я вже давно намагалась створити для себе інформаційну бульбашку і читати адекватні видання, що дотримуються стандартів журналістики та уникають хейтспічу. Проте можна хоч тисячу разів відфільтрувати медіа, але їхню авдиторію ти не відфільтруєш. Останній раз під новиною про словесний напад на Жана Беленюка я прочитала «чудові» коментарі. Було дуже багато ненависті саме до кольору шкіри. І при цьому використовувались слова «мавпа», «н*гер». Цікаво, що дехто вважає, що ми, українці, можемо використовувати це слово, оскільки ніколи не пригнічували чорношкірих людей, на відміну від американського народу”, - розповіла журналістка.

За словами Тетяни Жук,  останнім часом її найбільше почало зачіпати пригадування судимостей людині. Наприклад, коли у заголовок виноситься: «Двічі судимий міський бізнесмен став власником ринку».

“От просто навіщо? Людина вже отримала своє покарання, вона «обнулилась» перед суспільством. Коли його судимості будуть мати значення, наприклад, для журналістських розслідувань, тоді доречно це пригадати, а так не думаю. Щодо себе скажу, що іноді на своїй сторінці у FB хочеться написати гнівний пост, обізвати когось «бидлом», «колгоспником», «девіантом», але я стримуюсь. Намагаюсь не давати таких оцінок у себе не сторінці. Не тому що журналістка, а тому що людина і не хочу культивувати неприязнь”, - резюмувала журналістка.

Медіа впливають на думку суспільства, а оприлюднена мова ворожнечі про певну категорію людей може зашкодити їм в реальному житті. Детальніше про ознаки мови ворожнечі у медіа можна прочитати на сайті ІМІ. Поширення мови ворожнечі  може бути через непрофесіоналізм та низьку ерудованість журналіста, або ж задля привернення уваги й збільшення кількості переглядів. 

Законодавча основа

Не існує загальноприйнятої концепції й в міжнародному праві, немає  терміну “мова ворожнечі”, і в українському законодавстві. Однак у Кримінальному кодексі України та законах, що стосуються медіа, є поняття «розпалювання національної, расової та релігійної ворожнечі». І згідно зі статтею 161 Кримінального кодексу за це передбачено покарання у вигляді обмеження волі на п'ять років, а якщо є обтяжуючі обставини, — вісім. 

Також Закон «Про інформацію»  встановлює неприпустимість зловживання правом на інформацію. Зокрема інформація не може бути використана для: закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства, жорстокості; закликів до самогубства, а також до розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, закликів до вчинення терористичних актів.

Ще один пункт - про заклики до пропаганди комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки додає закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”.

Юлія Гаркуша, регіональна представниця Інституту масової інформації в Донецькій області (неокуповані території).

Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО «Інститут масової інформації» та необов’язково відбиває точку зору USAID, уряду США та Internews.