Нікопольське управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області інформує

Стаціонарне джерело забруднення здається в оренду: хто є платником екологічного податку?

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області інформує, що платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, які не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Норми встановлені п.п. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України.

При цьому п. 240.7 ст. 240 ПКУ встановлено, що не є платниками податку за викиди двоокису вуглецю суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ст. 240 ПКУ, якими здійснюються такі викиди в обсязі не більше 500 тонн за рік.

У разі якщо річний обсяг викидів двоокису вуглецю перевищує 500 тонн за рік, суб’єкти зобов’язані зареєструватися платниками податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбулося таке перевищення. Такі платники зобов’язані скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення, у порядку, передбаченому ПКУ.

Стаціонарне джерело забруднення – підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (п.п. 14.1.230 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком є, зокрема, обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п.п. 242.1.1 п. 242.1 ст. 242 ПКУ).

База оподаткування екологічним податком за викиди двоокису вуглецю за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг таких викидів у розмірі 500 тонн за рік (п. 242.4 ст. 242 ПКУ).

Отже, платником екологічного податку за здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення, у разі використання орендованих стаціонарних джерел забруднення, є орендар, під час провадження діяльності якого на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Для виробництва спирту-сирцю плодового та зернового дистиляту суб’єкту господарювання необхідно придбати окремі ліцензії

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров’я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначені Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481).

Порядок видачі, призупинення, анулювання ліцензій на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, біоетанолу, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і пального встановлено ст. 3 Закону № 481.

Згідно з частиною третьою ст. 3 Закону № 481 ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, біоетанолу видаються суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб’єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) – юридичним особам.

Ліцензія видається за заявою суб’єкта господарювання, до якої додаються визначені Законом № 481 документи.

Відповідно до частини двадцять третьої ст. 3 Закону № 481 на виробництво спирту етилового неденатурованого, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, біоетанолу, спирту етилового денатурованого, алкогольних напоїв та тютюнових виробів видаються окремі ліцензії на кожен вид діяльності.

Враховуючи вищевикладене, оскільки виробництво спирту-сирцю плодового та зернового дистиляту окремі види діяльності, суб’єктам господарювання необхідно отримувати дві окремі ліцензії.

Запроваджено нову концепцію відповідальності платників податків

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» запроваджено нову концепцію притягнення до відповідальності платника податків за окремі податкові правопорушення, контроль за якими покладено на контролюючий орган. Зміни набрали чинності з 01.01.2021.

Відповідно до вищезазначених змін деталізовано загальні умови притягнення до фінансової відповідальності, встановлено перелік обставин, що пом’якшують або звільняють платника від такої відповідальності, введено новий склад податкових порушень та модифікація існуючих.

Так, зокрема, з 01.01.2021 змінено розміри штрафів за порушення правил сплати податків:

► зменшено штрафи у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання: при затримці сплати до 30 днів – з 10 до 5 %, після 30 днів – з 20 до 10 %;

► введено окремі штрафи для випадків умисного повторного порушення у розмірі 25 % та умисного повторного порушення строком більше 90 днів – 50 %.

Розмір штрафів за податкове правопорушення застосовується в залежності від критерію винного діяння (дії чи бездіяльності) платника податків.

Нова концепція відповідальності платників податків передбачає:

► детальний аналіз наявності умислу та вини платника податків при вчинені податкового правопорушення та доведення його контролюючими органами;

► притягнення до фінансової відповідальності платника податків за вчинення податкового правопорушення здійснюється за умови наявності в діянні вини, крім деяких податкових правопорушень, відповідальність за які настає незалежно від наявності вини. Наприклад, відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу, неподання у строк документів для взяття на облік, здійснення видаткових операцій за рахунком платника податку або іншою фінансовою установою до отримання повідомлення відповідного контролюючого органу, тощо;

► визначення обставин, що пом’якшують відповідальність особи за вчинення податкового правопорушення (під впливом погрози, примусу, матеріальну, службову чи іншу залежність; збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; самостійне повідомлення платника про вчинене ним правопорушення);

► визначення додаткових обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податків;

► зменшення суми штрафів за вчинення податкового правопорушення на 50 % у разі наявності хоча б однієї обставини, що пом’якшує відповідальність.

Умовами які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) є:

► встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких ПКУ передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;

► доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких ПКУ передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.

Разом із цим, слід зазначити, що згідно п. 109.3 ст. 109 ПКУ, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених п. 119.3 ст. 119, п. 123.2 – 123.5 ст. 123, пунктами 124.2, 124.3 ст. 124, п. 125^1.2 – 125^1.4 ст. 125¹ ПКУ.

Підтвердженням вини особи також може бути вчинення нею триваючого та повторного правопорушення.

Відповідно до п. 111.4 ст. 111 ПКУ, особа вважається такою, що вчинила правопорушення повторно, якщо вона уже була притягнута до відповідальності у встановлені ПКУ строки та порядком за аналогічне правопорушення.

При повторному вчиненні правопорушення розмір фінансової відповідальності особи є значно вищою ніж за вчинення податкового правопорушення вперше. Застосування санкцій за повторне порушення платниками податків податкового законодавства передбачено нормами статей 117, 119 – 120, 121, 123,124, 125¹,126, 127, 128¹ ПКУ.

Триваюче правопорушення у п. 111.5 ст. 111 ПКУ визначається як безперервне невиконання норм ПКУ платником податків, який вчинив певні дії чи допустив бездіяльність і не вчиняв подальших дій для його усунення до моменту виявлення такого правопорушення контролюючим органом.

Про порядок списання сум недоїмки, нарахованих платникам єдиного внеску

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області нагадує, що Законом України від 04 грудня 2020 року № 1072-ІX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності 10.12.2020, внесені зміни до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами і доповненнями (далі – Закон № 2464), зокрема, п. 9¹⁵ розділу VIII Закону № 2464 викладено в новій редакції.

Так, відповідно до п. 9¹⁵розділу VIII Закону № 2464 підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному Законом № 2464, несплачені станом на 01 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених п. 9¹⁵ розділу VIII Закону № 2464, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), зазначеним у пп. 4 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 ст. 4 Закону № 2464, за період з 01 січня 2017 року до 01 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 01 березня 2021 року:

а) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у періоді з 01 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у п. 4 частини 1 ст. 4 Закону № 2464 (фізичні особи – підприємці, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування), – державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи – підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до контролюючого органу – звітності відповідно до вимог частини другої ст. 6 Закону № 2464 за період з 01 січня 2017 року до 01 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше;

б) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у періоді з 01 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464 (особи, які провадять незалежну професійну діяльність), – до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої ст. 6 Закону № 2464 за період з 01 січня 2017 року до 01 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.

Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску (особою) зазначених документів (якщо відповідні документи не були подані раніше) контролюючий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:

1) платник податків отримав дохід (прибуток) від здійснення підприємницької та/або незалежної професійної діяльності протягом періоду з 01 січня 2017 року до 01 грудня 2020 року;

2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником (особою) або стягнуті у порядку, передбаченому Законом № 2464.

У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником (особою) та/або стягнуті у порядку, передбаченому Законом № 2464, контролюючий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.

Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені п. 7 частини 11 ст. 25 Закону № 2464, за наведених умов не застосовуються.

Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Нараховані та сплачені або стягнуті за зазначений період суми недоїмки, штрафних санкцій і пені відповідно до Закону № 2464 не підлягають поверненню.

Податковий орган протягом п’яти робочих днів з дня прийняття рішення про списання недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми, надає територіальним підрозділам державної виконавчої служби інформацію про такі списані суми недоїмки з єдиного внеску в розрізі платників єдиного внеску.

З дня винесення податковим органом рішення про списання недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, на підставі наданої контролюючим органом інформації підлягають закінченню відкриті державною виконавчою службою виконавчі провадження та припиняються заходи примусового виконання рішень щодо стягнення таких сум з платників єдиного внеску, яким здійснюється списання сум недоїмки, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки, відповідно до цього пункту в порядку, визначеному Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» із змінами та доповненнями.

До уваги платників податку на прибуток підприємств!

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області інформує, що порядок обчислення та сплати податку на прибуток підприємств (далі – податок) визначено ст. 137 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною ст. 136 ПКУ, від бази оподаткування, визначеної згідно зі ст. 135 ПКУ (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Згідно з п. 137.4 ст. 137 ПКУ податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 ПКУ, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком.

Пунктом 137.5 ст. 137 ПКУ встановлено, що річний податковий (звітний) період встановлюється для таких платників податку:

а) платників податку, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), що сплачують податок на прибуток на підставі річної податкової декларації за період діяльності у звітному (податковому) році;

б) виробників сільськогосподарської продукції;

в) платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), за попередній річний звітний період, не перевищує 40 млн. гривень. При цьому до річного доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;

г) фізичних осіб – підприємців, у тому числі таких, які обрали спрощену систему оподаткування, та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, щодо виплачених нерезиденту доходів (прибутків) із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку, визначеному п. 141.4 ст. 141 ПКУ;

ґ) суб’єктів господарювання юридичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, щодо виплачених нерезиденту доходів (прибутків) із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку, визначеному п. 141.4 ст. 141 ПКУ.

Відповідно до п. 137.8 ст. 137 ПКУ платники податку на дохід: суб’єкти, які здійснюють випуск та проведення лотерей, щоквартально сплачують податок на дохід у порядку і в строки, які встановлені для квартального податкового (звітного) періоду з поданням податкової декларації з податку на прибуток.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПКУ платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених ПКУ.

При укладанні договору оренди будівлі за домовленістю сторін до складу орендної плати можна віднести плату за користування земельною ділянкою

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі – орендна плата).

Норми встановлені п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Згідно зі статтями 269, 270 ПКУ платниками земельного податку (далі – податок) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

Пунктом 288.2 ст. 288 ПКУ визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

З урахуванням викладеного, сплачувати до бюджету плату за землю зобов’язані суб’єкти плати за землю (платники) – власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі земельних ділянок.

Водночас згідно із ст. 796 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

При цьому ст. 797 ЦКУ визначено, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Отже, під час укладання договору оренди будівлі, споруди (їх частини), нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку за домовленістю сторін до складу орендної плати може бути віднесено плату за користування земельною ділянкою.

Визначення належності пального до підакцизних товарів

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області інформує, що підакцизні товари (продукція) – товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які ПКУ встановлено ставки акцизного податку.

Норми визначені п.п. 14.1.145 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Згідно з п.п. 14.1.141¹ п. 14.1 ст. 14 ПКУ пальне – це нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 ПКУ.

Перелік підакцизних товарів, їх коди згідно з УКТ ЗЕД та ставки акцизного податку визначено п. 215.3 ст. 215 ПКУ. Зокрема, перелік підакцизних товарів, віднесених до пального встановлено п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 ПКУ.

Класифікація товарів згідно з УКТ ЗЕД, тобто визначення їх кодів, здійснюється відповідно до Митного тарифу України, встановленого Законом України від 04 червня 2020 року № 674-IX «Про митний тариф України», з урахуванням визначальних для класифікації характеристик товару.

Так, класифікація нафтопродуктів здійснюється за їх фізико-хімічними показниками (на підставі висновків компетентних експертних установ, відповідних документів, де наведено, зокрема, фракційний склад і призначення товару).

З метою забезпечення єдиного тлумачення і застосування УКТ ЗЕД в Україні запроваджено Пояснення до УКТ ЗЕД, затверджені наказом ДМС України від 14.07.2020 № 256 «Про затвердження Пояснень до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності».

Внесено зміни до форми акта (довідки) перевірок з трансфертного ціноутворення

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області доводить до відома платників, що з 12.03.2021 діє нова форма акта (довідки) перевірок з трансфертного ціноутворення (ТЦУ) та вимоги до його (її) складання.

Так, Міністерством фінансів України наказом від 24.12.2020 № 806 «Про внесення змін до форми акта (довідки) про результати перевірки з питань дотримання платником податків принципу «витягнутої руки» та вимог до його (її) складання» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26.02.2021 за № 248/35870)(далі – Наказ № 806) викладено у новій редакції:

► форму Акта (довідки) про результати перевірки з питань дотримання платником податків принципу «витягнутої руки»;

► Вимоги до складення форми акта (довідки) про результати перевірки з питань дотримання платником податків принципу «витягнутої руки».

Вимоги приведено у відповідність до Закону України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» із змінами, яким передбачено зміни та доповнення до ст. 39 Податкового кодексу України.

З урахування змін акт перевірки складається, якщо за результатами перевірки виявлено, що умови контрольованої операції відрізняються від умов, що відповідають принципу «витягнутої руки», що призвело до неправильного розрахунку обсягу оподатковуваного прибутку платника податку та/або заниження суми податку. У разі відсутності таких порушень складається довідка.

Акт (довідка) про результати перевірки складається у паперовій формі державною мовою і має наскрізну нумерацію сторінок. Титульний аркуш акта (довідки) про результати перевірки друкується на номерному бланку контролюючого органу для складання актів документальних перевірок.

В акті (довідці) про результати перевірки не допускаються виправлення цифрових показників, дат та інших даних.

У разі необхідності використання в акті (довідці) про результати перевірки скорочених назв і загальноприйнятих абревіатур, при першому вживанні вони зазначаються повністю з одночасним наведенням у дужках їх скорочень, абревіатур, які будуть використовуватись далі в тексті.

Усі вартісні показники відображаються у національній валюті України. У разі використання для розрахунку оподатковуваного прибутку платника податку та/або заниження сум податків показників, виражених в іноземній валюті, в акті (довідці) одночасно відображається їх еквівалент у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на дату проведення фінансово-господарських операцій, якщо інше не встановлено законом.

Наказ № 806 набрав чинності з дня його офіційного опублікування. Опубліковано в бюлетені «Офіційний вісник України» від 12.03.2021 № 19.

Що необхідно знати, укладаючи трудовий договір?

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ і організацій, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Кодексом законів про працю України (КЗпП) незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

Згідно з трудовим договором працівник зобов’язується виконувати визначену ним роботу, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, власник чи уповноважена ним особа – виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін.

Відмова в укладенні трудового договору, а отже, в прийнятті на роботу, має бути обґрунтованою: відсутність вакантних місць, належної кваліфікації в претендента чи пряма заборона, яка випливає з чинного законодавства (праця жінок та неповнолітніх на важких роботах, прийняття на посади з матеріальною відповідальністю осіб, раніше засуджених за корисливі злочини, близьких родичів, якщо робота пов’язана з їхньою безпосередньою підпорядкованістю).

Згідно зі ст. 23 Кодексу законів про працю України (КЗпП) договір укладають на невизначений термін або термін, погоджений сторонами чи на час виконання певної роботи. Здебільшого трудові договори укладають на невизначений термін, а строкові – в тих випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін через характер роботи або умови її виконання (сезонна робота тощо).

Якщо в трудовому договорі не обумовлено термін, це означає, що працівник зараховується на постійну роботу. Однак і строковий договір може перетворитися в постійний, якщо після його закінчення трудові відносини тривають.

Укладається трудовий договір, як правило, у письмовій формі, але можливий і усний варіант (ст. 24 КЗпП). Проте незалежно від того, в якій формі укладено договір, він оформляється наказом чи розпорядженням про зарахування працівника на роботу та повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування й реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Досить часто нові працівники проходять випробувальний термін (статті 26 – 28 КЗпП). Це обумовлюють під час укладення трудового договору, роблячи відповідний запис в наказі про прийняття на роботу. Але випробування можуть проходити не всі категорії працівників: молодь до 18 років, випускники профтехучилищ, молоді спеціалісти, звільнені в запас до цього переліку не належать.

Випробувальний термін не має перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з профспілковою організацією – 6 місяців.

Для осіб з інвалідністю спеціально створюються робочі місця на підприємствах, визначаються виробництва, цехи та дільниці, де вони можуть працювати.

Слід зазначити, що є певні особливості укладення договору з молодими людьми. Так, згідно зі ст. 188 КЗпП на роботу приймається молодь, яка досягла 16-річного віку. Виняток встановлено для п’ятнадцятилітніх, яким дозволяють працювати батьки або опікуни. Також учні можуть виконувати легку роботу, якщо це не шкодить здоров’ю і навчанню, але лише за згодою батьків і за досягнення 14-річного віку.

Для укладення трудового договору працівник має пред’явити паспорт, трудову книжку, а в деяких випадках ще й документ про освіту та про стан здоров’я. Усі інші документи подають лише згідно з чинним законодавством. Вимагати відомостей про партійну належність, національність, забезпеченість житлом, про роботу за сумісництвом заборонено.

За порушення вимог трудового законодавства при укладенні трудових договорів КЗпП передбачена фінансова відповідальність (ст. 265 КЗпП).

Особливості звітування фізичними особами – «незалежниками»

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області нагадує, що фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі – «незалежники»), зобов’язані подати податкову декларацію про майновий стан і доходи, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Норми встановлені п. 178.4 ст. 178 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Декларація за 2020 рік подається «незалежниками» до 01 травня 2021 року.

Отже, з метою декларування доходів отриманих у 2020 році «незалежник» заповнює та подає до контролюючого органу за місцем своєї податкової адреси податкову декларацію про майновий стан і доходи за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи», зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 25.04.2019 № 177.

Зміни, внесені наказом Міністерства фінансів України від 17.12.2020 № 783, зареєстрованим в Мінюсті 28.12.2020 р. за № 1295/35578 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859», діятимуть до доходів, отриманих незалежниками протягом 2021 року та задекларованих у 2022 році.

«Незалежники», які мають найманих працівників, за І кв. 2021 року подають розрахунок за формою 1ДФ з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2020 № 773.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність та які мають найманих працівників, є податковими агентами у розумінні ст. 171 ПКУ та зобов’язані подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку (п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ).

Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2020 № 773 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.12.2020 за № 1304/35587 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4».

Податковий розрахунок подається у термін протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Кодексу), тобто останній день подання податкового розрахунку за 1 квартал 2021 року – 10 травня 2021 року.

Порядок скасування реєстрації ПРРО

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області інформує, що порядок застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) регулюється Порядком реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 23.06.2020 № 317 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547» (далі – Порядок № 317).

Порядок скасування реєстрації ПРРО встановлено розділом III Порядку № 317.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 розділу III Порядку № 317 реєстрація ПРРО діє до дати скасування реєстрації ПРРО, що здійснюється шляхом виключення його з реєстру програмних реєстраторів розрахункових операцій та закриття фіскального номера, який не підлягає використанню надалі.

Реєстрація ПРРО скасовується на підставі Заяви про реєстрацію програмних реєстраторів розрахункових операцій за формою № 1-ПРРО (ідентифікатор форми J/F 1316602) (додаток 1 до Порядку № 317) (далі – Заява) з позначкою «Скасування реєстрації», яка подається засобами Електронного кабінету чи засобами телекомунікацій, або на підставі Повідомлення про виявлення несправностей програмного реєстратора розрахункових операцій за формою № 2-ПРРО (ідентифікатор форми J1316701) (додаток 2 до Порядку № 317) з позначками «несправність» або«крадіжка пристрою чи компрометація ключа».

До подання Заяви про скасування реєстрації ПРРО суб’єкт господарювання має забезпечити передачу всіх копій створених ПРРО розрахункових документів з присвоєними їм у режимі офлайн фіскальними номерами до фіскального сервера, електронних фіскальних звітних чеків та повідомлень, передбачених Порядком № 317.

Пунктом 3 розділу III Порядку № 317 передбачено, що реєстрація ПРРО скасовується автоматично фіскальним сервером, якщо:

► до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи або державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця;

► щодо господарської одиниці, де використовується ПРРО, суб’єкт господарювання повідомив про такий об’єкт оподаткування контролюючий орган відповідно до вимог п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) як про закритий або такий, що не експлуатується суб’єктом господарювання;

► щодо суб’єкта господарювання наявне судове рішення, що набрало законної сили, про ліквідацію у зв’язку з банкрутством або про припинення, що не пов’язане з банкрутством, про визнання недійсними установчих документів;

► стосовно фізичної особи – підприємця наявні дані про те, що особа померла, оголошена померлою, визнана недієздатною або безвісно відсутньою, чи її цивільну дієздатність обмежено;

► суб’єкта господарювання знято з обліку в контролюючих органах у інших випадках, передбачених ст. 67 ПКУ та Законом України від 15 березня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» із змінами та доповненнями.

Повідомлення про скасування реєстрації ПРРО направляється суб’єкту господарювання засобами Електронного кабінету із зазначенням підстав (п. 4 розділу III Порядку № 317).

Помилка в обов’язкових реквізитах ПН: що з податковим кредитом?

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області звертає увагу, що на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну (ПН) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) у встановлений Податковим кодексом України (далі – ПКУ) термін.

Норми встановлені п. 201.1 ст. 201 ПКУ.

Правила формування податкового кредиту та вимоги до його документального підтвердження встановлені ст. 198 та ст. 201 ПКУ.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї (далі – РК), складена та зареєстрована в ЄРПН платником ПДВ, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПКУ).

Згідно з п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПКУ до податкового кредиту відносяться суми ПДВ, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН ПН/РК чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ (п. 198.6 ст. 198 ПКУ).

Тобто враховуючи норми ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 ПКУ покупець формує податковий кредит за операцією з придбання товарів/послуг на підставі ПН, складеної за такою операцією, за допомого якої можливо ідентифікувати здійснену операцію, та не має права включити до податкового кредиту суму ПДВ, зазначену у ПН, у якій допущено помилку в обов’язкових реквізитах визначених п. 201.1 ст. 201 ПКУ, якщо помилки в реквізитах такої накладної заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст, навіть за умови реєстрації такої ПН в ЄРПН.

При цьому, відповідно до п. 192.1 ст. 192 ПКУ РК складається також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні ПН, у тому числі не пов’язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг.

Право на податковий кредит на підставі ПН, складеної з порушенням податкового законодавства виникає лише після виправлення помилок шляхом складання до такої ПН розрахунку коригування та реєстрації його в ЄРПН.

Разом з цим, покупець має право включити до податкового кредиту суму ПДВ, зазначену у ПН, у якій допущено помилку в обов’язкових реквізитах, визначених п. 201.1 ст. 201 ПКУ, якщо така ПН зареєстрована в ЄРПН, а помилки в реквізитах такої накладної не заважають підтвердити зміст операції, період, сторони та суму сплати податку у зв’язку з придбанням таких товарів/послуг.

Визначення розпорядника акцизного складу/акцизного складу пересувного

Нікопольський відділ організації роботи організаційно – розпорядчого управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що, розпорядник акцизного складу – це суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб’єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Норми визначені п.п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Підпунктом 14.1.224¹ п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що розпорядник акцизного складу пересувного – це суб’єкт господарювання – платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

► реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

► ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених ст. 229 ПКУ.

При переході від одного суб’єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що

Джерело: guru.ua

Категорії: Новости Днепропетровска Новости Никополя

22.03.2021 12:51