Я z України: які гендерні виклики ставить трудова міграція перед українськими громадянками?

За даними Державної служби статистики, протягом 2015-2017 років з України виїхали трохи більше 1,3 мільйонів заробітчан найбільше – до Польщі, Росії й Італії. 562 800 з них згодом повернулися. Але чи обумовлено це гендерно?

Протягом тривалого часу вважалось, що абсолютну більшість трудових мігрантів репрезентують чоловіки. Жінок же традиційно жінок не вважали суб’єктами міграції взагалі чи розглядали як “dependants” - “залежних” та “вторинних” мігрантів, які супроводжують родину або чоловіка.

Проте за даними Відділу населення ООН, в останні десятиріччя потік жінок-мігранток зростає більш прискореними темпами, ніж чоловіків. А це говорить про те, що у сфері міжнародної міграції окреслюється нова тенденція - тенденція фемінізації, яка в свою чергу призводить до змін у структурі зайнятості та сегментації світового ринку праці.

Що зумовило зміни у гендерному аспекті трудової міграції?

Починаючи з другої половини ХХ століття, відбулась значна зміна ролі жінок у родині, суспільстві та економіці. Це зумовлено як загальною емансипацією жінок, так і розширенням сфери пропозиції ринку праці. Тому якщо раніше жінки мігрували як члени родин, супроводжуючи своїх чоловіків, то тепер в більшості випадків вони самостійно відповідають за рівень добробуту своїх сімей і виїздять за кордон самостійно.

Міжнародна трудова міграція призводить до сегментації ринку праці - зазвичай це непрестижні робочі місця, які не потребують високої кваліфікації, мають важкі умови праці та низьку оплату. Такий розподіл праці формується на основі не лише національної, а й гендерної сегрегації працівників, Так, жіноча трудова міграція характеризується обмеженою кількістю вакансій у сферах, що асоціюються з традиційними гендерними ролями. Тому в основному жінки зайняті у сферах громадських та домашніх послуг, індустрії розваг та секс-послуг. Причому соціальні та економічні зміни у житті жінок середнього класу західних країн призводить до зростаючого попиту на трудові послуги мігранток зі східних країн. 

Підвищена вразливість жінок-мігранток до дискримінації, експлуатації та порушення прав людини, зокрема торгівлі людьми

Мігрантки зазнають більшої дискримінації як учасники трудових відносин, оскільки знаходять роботу в неформальних, „тіньових” та криміналізованих сегментах зайнятості. Гострою проблемою сучасної міграції є торгівля людьми. За даними Європейської Мережі з питань мігрантів, що зайняті в сфері домашніх послуг,  щороку жертвами торгівлі у всьому світі стають 800– 900 тис. осіб, причому їхню основну частину становлять жінки і діти. Причинами цього є застосування примусової праці; дефіцит гідної праці; недосконалість сучасного законодавства, а також зв’язок між торгівлею людьми та сексіндустрією. Існуючі небезпеки при працевлаштуванні закордоном є актуальними і для  трудової міграції в Україні.

Особливості гендерних відмінностей у міграційній поведінці українців

На гендерні відмінності у міграційній поведінці населення зазвичай впливає ринок праці. Хоча безробіття практично рівною мірою властиве і для чоловіків, і для жінок, серед жінок спостерігається довша тривалість безробіття, що призводить до можливої втрати економічної активності. Тому слід розглядати жіночі трудові міграції і як можливість додаткових, часто сезонних видів заробітку, так і міграцію з точки зору проблеми бідності, оскільки саме жінки переважають у складі соціально вразливого населення.

Сьогодні основними центрами тяжіння трудових мігрантів з України є Росія (40–50%), Польща (15–20%), Чехія (10–12%), Італія (близько 10%), Португалія (5–8%) (статистика надається за даними досліджень, Здійснених Тернопільським обласним центром зайнятості в жовтні 2001 р.; масового соціологічного опитування українських заробітчан в Італії, проведеного Західноукраїнським Центром „Жіночі перспективи” у 2002 р. та соціологічного дослідження „Стан сучасної української еміграції в Італії”, здійснене у 2003 р. соціологом Н.Шегдою).

При цьому спостерігаються істотні відмінності в напрямках зовнішніх трудових міграцій чоловіків та жінок. Так, серед основних країн-реципієнтів вітчизняної робочої сили різке переважання жінок спостерігається серед мігруючих до Італії, Туреччини, Греції, Польщі, Росії та Чехії. Основними країнами-реципієнтами української жіночої робочої сили є Італія, Польща, Росія та Чехія. Галузева структура зайнятості жінок-мігранток у різних країнах – різна залежно від потреб національних економік. Так, серед жінок, що працюють у Росії, третина зайнята в роздрібній торгівлі і чверть – у будівництві; серед працюючих у Чехії 45,9% – у громадському харчуванні і 31,5% – у промисловості. У сільському господарстві зайнято дві третини українських жінок, що працюють у Польщі, ще майже 20% виконують роботу хатніх робітниць. Остання сфера діяльності переважає серед українських мігранток в Італії, причому в якості домашньої прислуги працюють за кордоном в основному жінки середнього і старшого працездатного віку.

За даними обстеження “Життєві шляхи населення України”, сільські жінки інтенсивніше, ніж міські беруть участь у трудових міграціях – у сільській місцевості в трудових міграціях задіяно 2,8% жінок віком 15–70 років, тоді як у міських поселеннях – 1,5%.  Трудові мігрантки – майже виключно особи віком 20–49 років, тобто представники найактивніших в економічному та репродуктивному відношенні вікових груп. Заміжні та розлучені жінки більшою мірою залучені до трудової міграції, ніж особи, які ніколи не перебували в шлюбі. Згідно з даними демографічного дослідження українських трудових мігрантів, що працюють в Італії, тільки 6,1% мігранток жінок не мають дітей, тоді як понад 3/4 залишили вдома по 1–2 дитини, а майже 8% – по 3 і більше. Багато в чому статистична відмінність пояснюється суттєвішими потребами сімейних бюджетів у додаткових коштах. 

Спостерігаються значні гендерні відмінності за частотою трудових поїздок, способом їх здійснення та тривалістю перебування за кордоном. Так, жінки-мігрантки їздять за межі України рідше, ніж чоловіки (в середньому 1,6 поїздки за рік проти 2,0) і перебувають у країні призначення зазвичай менше та частіше від чоловіків вдаються до допомоги інших в організації поїздки. Трудова міграція для її учасниць зазвичай є основним видом економічної діяльності, а не доповненням до іншої роботи. При цьому можливості суміщення трудових поїздок за кордон з роботою в Україні у жінок виявилися набагато менш сприятливими, ніж у чоловіків. Як жінки, залучені до економічного туризму, так і жінки трудові мігранти частіше, ніж їх колеги чоловіки використовували для поїздок річну відпустку або відпустку за свій рахунок, і рідше – брали відгул або домовлялися з адміністрацією.

Умови праці більшості українських мігранток за кордоном абсолютно не відповідають нормативам, встановлених як в Україні, так і в країні перебування. Дослідження трудової міграції молоді, здійсненого Державним інститутом сім’ї та молоді, показує, що українські жінки заробляють за кордоном менше за своїх співвітчизників чоловіків. Хоча максимальні заробітки мають програмісти та лікарі (представники обох статей), серед масових мігрантських професій найбільше заробляють будівельники та моряки, тобто особи переважно „чоловічих” професій. Як наслідок, основна частина мігрантів заробляє по 300–1000 дол. США на місяць, в той час як більшість мігранток – по 200–300 дол. При цьому готові при нагоді повторити трудову поїздку 74,8% трудових мігранток. Ще частіше представниці останнього контингенту висловили бажання здійснити трудову поїздку за кордон за підтримки і допомоги державних установ з відповідним забезпеченням соціального захисту. Показово, що жінки більше, ніж чоловіки схильні перебувати під опікою держави. Це пов’язано як з вищим рівнем небезпеки, що загрожує українським жінкам за межами України (зокрема, сучасні форми рабства), так і з патернами поведінки, що більшою мірою властиві жінкам, ніж чоловікам.

Жіноча трудова міграція у падемію COVID-19

2020 рік дає нові виклики дотримання прав українських мігрантів - пандемія COVID-19 може створити ще більшу нерівність для людей, які перебувають у вразливих положеннях. Трудові мігранти роблять надзвичайно важливий внесок у такі галузі, як охорона здоров’я, торгівля та транспорт. Доглядові обов´язки за хворими на коронавірус та дітьми, що тимчасово не можуть перебувати у навчальних закладах здебільшого покладаються на жінок-мігранток. При цьому вони часто є виключеними із заходів з охорони здоров’я та соціально-економічного захисту через високий рівень незахищеного працевлаштування.

Слід також розуміти, що тимчасове обмеження вільного пересування через COVID-19 призводить до стигматизації соціально-економічного положення мігрантів, збільшення випадків домашнього насильства та сексуальної експлуатації, найбільш вразливими до яких є саме жінки.

При зростаючій ролі урядів та централізації процесів, рішенням питання порушення прав трудових мігрантів може стати дотримання Глобального договору про безпечну, впорядковану та врегульовану міграцію. Причому в українському питання проблеми регулювання міграційних поїздок українських жінок мають вирішуватися в контексті реформування державної політики трудових міграцій - більш гуманного сприйняття міграції в цілому та забезпечення дотримання прав мігрантів, їхній вільний доступ до закладів охорони здоров’я та регуляції швидких та безпечних грошових переказів. Разом з тим жіноча міграція потребує особливої уваги з вироблення спеціальних заходів, спрямованих на посилення соціальної захищеності та постміграційну підтримку. Першочергове значення має легалізація трудової міграції населення та контроль за законністю встановлення трудових відносин установами, що надають можливості працевлаштування за кордоном.

Важливим аспектом урядової та міжнародної діяльності також має стати підвищення поінформованості населення щодо можливих ризиків при здійсненні міграційних поїздок та своїх міжнародних прав як суб’єктів трудової діяльності (наприклад, інформації, наданої Бюро з питань ґендерної рівності Міжнародного бюро праці), а також створення засобів оперативної допомоги та кризових центрів для осіб, які зазнали порушення своїх прав. При цьому слід пам’ятати і про виділення фінансових ресурсів для повернення постраждалих осіб на батьківщину, надання необхідної медичної, психологічної допомоги та забезпечення подальшого працевлаштування в Україні. Приділення більшої уваги дотримання прав трудових мігранток є важливим кроком для досягнення цілей розвитку тисячоліття та Програмою гідної праці, ґрунтованих на Декларації тисячоліття ООН, адже сприяння гендерній рівності та ліквідація гендерної дискримінації мають велике значення для викорінення бідності.

Джерело: guru.ua

Категорії: Новини Маріуполя Новости Донецка