Людяний грабіжник зв’язав Ганну Виниченко наволочкою, забрав «смертне», з’їв консерви і пішов на електричку
— Уліз у хату, будеш по столах лазить! — кричала спересердя на кота 79-річна Ганна Виниченко із Вересочі Куликівського району. Але то був не кіт. У вічі жінці світив блакитний вогник мобілки.Где деньги? — шипів грабіжник на стареньку і стягав її з печі.
«Наче у молотарку вкинули і вона мене перемолола. Ніяк до пам’яті не прийду»
У ніч з 12 на 13 березня хтось виніс із хати Ганни Костянтинівни гроші, які та збирала на смерть. Жінка і досі не може прийти до тями. Як і все село. Місцеві жаліють сусідку і гадають — хто наступна жертва.
— Наче у молотарку вкинули і вона мене перемолола. Ніяк до пам’яті не прийду, — говорить Ганна Костянтинівна. — Без двадцяти десять вимкнула телевізор і полізла на піч спать. Лежу. А тоді зашкрябало. Я глухувата. Не чула, як воно в хату ввійшло. Хотіла світло включити, так він лампочку викрутив, і куди дів, не знаю. Може, із собою забрав. Перелякалась. Хотіла кричати, а він мені рот рукою закриває. У перчатках був. А без маски. Та лиця не бачила. Темно, і зір у мене поганий.
Можна було по мобілці когось визвать, так лишила її в другій хаті. Вже потім побачила, що вона на шафці розібрана лежить.
Питав одне: «Где деньги?». Я до нього не говорила. Тільки молитви усі, які знала, переказала: і «Отче наш», і «Богородицю», й інші.
До хати грабіжник потрапив через вікно у веранді. Обережно вийняв скло і заліз усередину.
— Мама сама живе, — розповідає донька 54-річна Ніна Лаврінець. — Тато помер дуже давно. Кілька років тому мого старшого брата не стало. Я живу недалеко. Скільки просила маму: «Переходь до нас», не погоджується.
Тож допомогти їй ніхто не міг. А воно, може, і знало.
— Як зайшов до мене в комнату, давай з печі стягувать. У груди раз дав, по спині стусонув, — продовжує Ганна Костянтинівна. — Заліз у шифонер, там наволочку знайшов. Порвав на лоскути шириною сантиметрів п’ятнадцять і руки-ноги зв’язав.
Руки за спиною були. Погано дуже стало. Попросила перев’язати. Не відмовив. Людяний.
Посадив на скриню біля кроваті, з голови хустку зняв і до бильця прив’язав нею. А сам пішов по других хатах шукать. Мені ж шторки у проході закрив, більше я його не бачила.
— По всіх черепках дивився у серванті, по коробках. Акуратний такий. Ніде нічого не розбив, усе по місцях стоїть, — говорить Ніна Іванівна. — Заліз у шафу, де мамине «смертне» лежало. Серед платків і гроші витрусив. Скільки там було, не знаю. Мама каже тисяча, та думаю, що більше. Не зізнається. Скільки питала: «Мамо, куди гроші діваєте?» Не казала, збирала.
Думаю, непрофесіонал був. Ті гроші, що на смерть, взяв. А під сервантом у баночці пенсія лежала, не знайшов.
Прийшов він десь на початку першої і майже до електрички сидів. Перша з Ніжина о 6.20 іде. Зголоднів, мабуть. Мама купляла консерви до посту, то одну ножем відкрив. Не доїв і в холодильник з ложкою поставив. Ще одну із собою у карман забрав.
— Звідки знаєте, що на електричку пішов?
— Ми ранком міліцію викликали. Понаїжджало їх багато: з Куликівки, Ніжина, Чернігова. Із собакою були. Собака кругом хати по слідах покрутився і на
станцію побіг. Там сліду і не стало.
— Думаєте, приїжджий?
— Я того дня бачила чужого мужчину на дорозі. Навпроти маминого двора стояв. По мобілці розмовляв. У бік її хати кивав. Прилічно одітий.
Послала увечері онука: Каже: баба вже в хаті, ніякого мужчини у неї не було.
Навіть коли у хаті все стихло, Ганна Виниченко ще довго боялась ворухнутись.
— Думаю, мо’, натомився і спати ліг, — згадує. — А потім наважилась. І давай зубами хустку розв’язувать, якою до кроваті припнув.
— То добре ще, що у вас зуби є.
— Та які там зуби! — старенька дістає з рота вставну щелепу із поїденими наполовину зубами. — Отакі. Та все ж розплелась. На коліна стала і давай повзти надвір, як гусінь. Добре, що двері відчинені лишив. Виповзла і кричу.
На той крик і прибігла 75-річна Ганна Іваненко, сусідка з дому навпроти.
— Було начало сьомої. Чую, собака гавкає. І кричить хтось, наче дитя: «Я тута», — пригадує Ганна Никифорівна.
— Вітер не в мій бік, то чула погано Та все ж вибігла подивитись. Пішла на звук. Прибігаю до Анюти у чому була — халат і гумові шльопанці на босу ногу. На : порозі стоїть Аня у сорочці та літній кофті, голомоза. Руки як до молитви склала і кричить: «Рятуйте».
Стала руки-ноги розв’язувать, не подужаю. Воно вузлів понав’язувало, щоб не спали пута. Єлі ножем розрізала. «Ой, Галино, хтось уліз до мене і гроші забрав», — Аня до мене.
— Та дарма, — кажу, — що гроші забрали, главне, ти жива осталась. А пенсію ще получиш.
— Як гадаєте, чому Ганна Костянтинівна жива залишилась?
— Не хотів убивать. Лиця його вона не бачила, — припускає донька. — Узнати може хіба по голосу.
Тепер донька практично живе із Ганною Костянтинівною, бо переїздити жінка не погоджується.
— Без чоловіків не страшно?
— У мене все тепер у хаті: і мобілки, і ножі, і сокири. Кручков чоловік наробив, щоб закривати усе, — перелічує заходи безпеки Ніна Іванівна. — Та як захочуть, то і з вікном зайдуть. Тільки ні по що уже | й лізти. Хіба убить. Так за що?
Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №12 (1559)
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новости Чернигова
28.03.2016 15:07