Микола Світан: З «Барса» у ДНР

«Все ок!» — такий статусу соцмережі в Інтернеті у 23-річного Миколи Світана з Нової Басані Бобровицького району. А нижче фото — з червоно-чорно-синім прапором, на якому написано «Донецкая республика», бійці з георгіївськими стрічками! з пістолетами. Під фото, на якому Микола тримає на плечі гранатомет, напис: «Укропчиков гашу». Є світлини, які датуються 2013 роком, — ще в українській міліцейській формі.

Хто він — Микола Світан? Український міліціонер чи ДНРівський стрілок?

Чи доводилося йому бачити в приціл обличчя односельців? Чи стріляв він у них?


Микола Світан

«Ти по добрій волі в Донецьк поїхав?»
— «А що мені, вісім років сидіти?»

Бобровиччинаі — край патріотів. Стояли на Майдані, зі зброєю в руках боронять Батьківщину на Сході. Тільки з Нової Басані 25 мобілізованих. Хтось уже дембель, хтось служить досі. З усього Бобровицького району за всі хвилі мобілізували більше трьохсот чоловіків, дев’ять загиблих.

Микола Світан тим часом у розшуку. Пропав 14 квітня 2014 року. Йодеу інкримінують частину З етапі 407 КК України («Самовільне залишення військової частини або місця служби»).

У Новій Басані не дуже знають, де хлопець. Пригадують, що був солдатом внутрішніх військ МВС. Де зараз — знизують плечима. Хто здогадується — не винять. Кажуть, не знають, що змусило хлопця так вчинити. А ще сумно хитають головами: «Ще невідомо, коли все закінчиться, хто буде героєм».

Мобілізований тезко і земляк Микола Майсак відповів коротко:

— Зрадників завжди покарають. Співчувати не збираюсь.

Матір Миколи Світана і його молодшого на два роки брата Михайла позбавили батьківських прав. Хлопці ще не ходили до школи. Тоді вони обидва мали материне прізвище Тимченко. Опіку над дітьми взяла бабуся Миколи по батьку. Ксенія Світан з Нової Басані. (її син Сергій рідний батько Миколі, у Михайла — інший тато). Коли Колі минуло 18 років, він змінив прізвище Тимченко на батькове Світан.

54-річний Сергій Світан спочатку переконував, що йому про сина нічого не відомо. Потім розговорився.

— Син учився у Бобровицькому технікумі, — почав здалеку Сергій Михайлович. — Не закінчив. У 2013 році пішов служити до внутрішніх військ, у «Барс», був у Нових Петрівцях Київської області. Весною 2014-го з ним зв’язок обірвався.

— Зовсім? — не вірю.
— Інколи він дзвонить по мобільному. Його номера в мене нема. Можу показати мобілку.

— Коля пропав зі столиці?
— Ні, він поїхав з дому. Сказав: «Іду на службу».

— Брат Миша (живе з названим батьком) показував фото Колі в Інтернеті?
— А де в нас той Інтернет? Не бачив. Я працюю в «Землі і Волі» Яковишина охоронцем. Хотів і Мишка забрати, так у нього прописки нема. А без цього на роботу не беруть. Син хати криє, штукатурить.

— Коля зараз у Донецьку?
— Там. Я його питав, чого ти, Колько, там опинився. Він не дуже хоче розказувати. Колись тільки проговорився: «Ти просто всього не знаєш». Коля служив у «Барсі» на контракті Був начальником промислового складу військової частини. Розказував, що замполіт щось там продавав. Палатки, інше. Я йому казав: «Синок, ти дивися, бо це твої підписи стоять під усіма документами. Ти ж завідуєш складом. Треба списувати ті ж палатки, щоб ти не вийшов крайнім». А воно так і получилось. Начальника того перевели на службу в інше місце. Після переводу — ревізія. Хто винен? Коля. Сказали, що вісім років має сидіти за такі справи. Коли я його питався: «Ти ж по добрій волі в Донецьк поїхав?», він: «А що мені, вісім років сидіти?». Не знаю, наскільки це правда, але так він розказував.



«Не всім синам України знаходиться в ній місце»

— Була раніше у синів прописка в бабиній хаті, — розповідає Сергій Світан. — Потім вона їх виписала. Тепер ми не маємо нічого, анексовані, як Крим. Анексувала баба Сенька. Стосунки не ладяться. Ми для неї ніхто, ні на що не маємо прав.

— Баба боялася, що хлопці її виженуть?
— Тітка хлопців, моя сестра, почала бунтувати. Частину бабиної хати переписали на мого брата Васю. Тоді приїхала сестра: «Васі дали, а мені?» А ми ремонт зробили в хаті. Підлогу перестелили, дах під евро перекрили. Я купував техніку. Провели газ. Обійшовся одинадцять тисяч гривень вісім років тому. А лишились без нічого. Живемо в одній кімнатці.

— А де мама Миші й Колі?
— Десь.

— Котрий із синів вам нерідний?
— Обидва рідні. Бо не той батько, що народив, а той, що виховав. Той, на кого вони були записані, також позбавлений батьківських прав, як і мама. Він десь з Дніпропетровщини.
Дітьми хлопці були такі, що кращих не треба. Башковиті. До шостого класу вчилися на «відмінно». З поведінкою трохи мали проблеми. У них була можливість вчитися, але вони її втратили. Можна було без проблем, на великих пільгах поступати в Київ. За гуртожиток платити не треба. Отримуй стипендію і тільки вчись. А вони... Розбалувались у Бобровиці. Як сироти отримували хорошу стипендію. Від батька не залежали.
І слухатися перестали. Я їм пропонував: давайте в кредит купимо машину «Ланос». Вона на той час коштувала 70 тисяч гривень. Тисячу на місяць платитиму я, тисячу — ви удвох. Поки закінчите навчання, виплатимо кредит. Та моє вже не танцює. Не захотіли. Мовляв, їхні гроші — самі ними розпоряджатимуться. От і дорозпоряджалися.

У тому, що Микола у Донецьку, Сергій Михайлович винить державу:
— Не всім синам України знаходиться в ній місце. От те ж житло. Йому ж мають дати якесь житло, як круглій сироті? У черзі він стоїть давно. Та нічого не отримав. Мені завтра прийде хек, так хлопців з хати виженуть, вони в ній не прописані. Де дітям шукати пристанища? На мене переписана хата тітки. Вона стоїть на горі. Гора просідає, в стінах щілина така, що вилізти можна. Хата нежила. Якби ми зразу знали, що нас із дому баби Сені виженуть, ми б робили ремонт у будинку тітки. Мо’ б, як спасли його. А тепер уже — ніяк.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №46 (1540)

Джерело: gorod.cn.ua

Категорії: Новости Донецка Новости Чернигова

16.11.2015 10:26