Коли ви зрозуміли, що подорослішали?

1 червня — День захисту дітей. Це свято надихнуло на запитаннячко — коли ви відчули, що подорослішали, що дитинство позаду, ніколи вже не повернеться і вже ніколи світ не буде таким радісним і безпечним?



Валентина Пономарчук, бухгалтер ТОВ «Полісся». Куликівка:
— Зрозуміла, що доросла, коли вийшла заміж, у 21 рік. Я була четвертою дитиною в родині, до заміжжя жила разом з батьками. А коли стала дружиною, переїхала до чоловіка і моє життя цілком змінилося. До шлюбу знали одне одного недовго. Заяву написали через місяць після знайомства. Якраз на 1 квітня (сміється). А 5 травня вже стали чоловіком і дружиною.
Ті стосунки, до яких я звикла у родині, кудись зникли. Все було не так, як раніше. Мій батько був лісником у Дроздівському лісництві. Він спиртне ніколи у рот не брав. Ще ніхто не вірив, мовляв, як це так, лісник і не п'є. А от чоловік мій випивав. Незвично було.
Зараз мені 49 років. З чоловіком моїм і досі разом. Тепер він спиртного у рот не бере. Захворів дуже, на хворобу Боткіна, потрапив у лікарню. Та й серце. Зрозумів — треба обирати, чи алкоголь, чи здоров'я. І кинув.

Ольга Красько, студентка НМУ ім. Богомольця, медсестра-анестезист Київської міської клінічної лікарні №5, Чернігів:
— Зрозуміла, що дитинство закінчилось, коли поїхала вчитись в інше місто і почала жити самостійно. Найголовнішим кроком у доросле життя було те, що влаштувалась на роботу у відділення інтенсивної терапії. Там від кожного твого рішення залежить життя людини.

В’ячеслав Деркач, андролог, Чернігів:
— Мабуть, після народження третього сина. Мені на той час було 42 роки, моєму старшому хлопцю 17, а середньому — три. Якось до цього не задумувався над своєю л дорослістю, що тобі вже не можна чогось, що може дозволити собі дитина.
В принципі, людина починає відчувати себе дорослою, коли втрачає батьків. А в мене, слава Богу, ще жива мати. Живемо в одному дворі, але в окремих будинках. Бо а вважаю, що діти мають жити окремо від батьків, але поряд, щоб мати можливість будь-коли ходити одне до одного в гості. Маму бачу щодня, тож, мабуть, зовсім дорослим себе ще назвати не можу.

Віталій Сідько, головний лісничий державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство»:
— Коли почув по радіо о шостій годині вітання з добрим ранком марійською мовою. Я тоді став студентом лісогосподарського факультету політехнічного інституту у місті Йошкар-Ола Марійської Автономної Республіки у Росії. Чужа мова дала мені відчути, що я — справді далеко від рідних. Хоча й до того я був не дома. Закінчив ПТУ при заводі імені Артема у Києві (тепер — державна акціонерна холдингова компанія «Артем». — Авт.), жив на квартирі, працював слюсарем. Із дому, із села Покошичі Коропського району, я поїхав тридцять три роки тому, сімнадцятирічним.

Наталія Андрющенко, фельдшер «швидкої допомоги», Добрянка, Ріпкинський район:
— Коли з'явився онук Ярослав (йому зараз чотири роки). Мені тоді був 41. Донька Євгенія народжувала у Бобровиці. 7 січня, під час пологів, я була поруч із нею. Коли потім у мене запитали про відчуття, я сказала: «Так класно. Відчуття, що це я народила, але нічого не болить».

Станіслав Труш, підприємець, Носівка:
—15 травня відсвяткував 48-й день народження, тож, звісно, я вважаю себе дорослим. І вже давно, ще коли вчився в Київській сільськогосподарській академії, був самостійним, незалежним від батьків. Але спочатку я відслужив в армії. Здається, там і зрозумів, що став дорослим. Служив у Москві, водієм, служба мені подобалась, дідівщини страшної не було. Армія робить з хлопчиків чоловіків, от і мені нікуди було діватись.

Джерело: gorod.cn.ua

Категорії: Новости Чернигова

02.06.2015 12:06