Стати волонтером може кожний, хто готовий дарувати часточку себе

Ще одна моя співрозмовниця — студентка магістратури факультету соціальної роботи Лілія Сіліч. Вона активістка молодіжного волонтерського центру «Довіра», що існує з 2001 року.

Саме «Довіра» стала піонером студентського руху добровольців провідного вузу та допомогла студентам усвідомити свою роль у житті громади, у розв’язанні хоч і маленької, та все ж частини соціальних проблем. Адже університет — не окреме замкнуте середовище, спрямоване виключно на вирішення власних внутрішніх завдань, пов’язаних із освітянськими потребами молоді, їхніми амбіціями. Це своєрідний місток у життя, що через систему навчання та виховання допомагає студентам не тільки формувати свій світогляд, а й змінювати світ на краще.



— Ліліє, наскільки популярним є волонтерський рух на факультеті? До якої роботи ви долучаєте добровольців?
— Волонтерський рух затребуваний як серед студентів усіх курсів, так і серед наших клієнтів. Щоправда, визначення «клієнт» є умовним, адже наші соціальні послуги для людей безкоштовні й надаються на добровільних засадах. По суті, це наша практика, під час якої ми отримуємо навички роботи з різними категоріями населення, котрі згодом стануть нашими підопічними. Загалом нас близько 30 волонтерів, але щороку з приходом першокурсників нас стає дедалі більше. Головою волонтерського центру є доцент кафедри соціальної роботи, кандидат педагогічних наук, заступник завідувача кафедри соціальної роботи Тамара Скорик, яка бере безпосередню активну участь і підтримує наші ініціативи. «Довіра» співпрацює з багатьма організаціями, наприклад, із територіальними центрами, центром «Батьки та діти разом», благодійними організаціями, яким допомагаємо у проведенні благодійних акцій, концертів, виставок, розробляємо ігротеки, проводимо тренінги, займаємося збором речей, канцелярії тощо чи коштами. Вже другий рік при факультеті функціонує Університет ІІІ віку, слухачами якого є самотні люди похилого віку — дуже популярний напрям, де задіяні викладачі й студенти магістратури. Зокрема я проводжу майстер-класи з різних технік. Волонтери 1-3 курсів більше працюють із дітьми та молоддю.

— Чим взагалі вимірюєте здатність до такої діяльності — виключно бажанням чи ще чимось?
— Певних тестувань чи відбору волонтерів немає. Справа в тому, що студенти, які тут навчаються, самі по собі відрізняються від інших більшою толерантністю, здатністю до співпереживання. Стати волонтером може кожний, хто хоче й готовий витрачати власний вільний час на допомогу іншим. Це стосується і хлопців, які часом можуть упоратися краще за дівчат.

— Інколи можна почути, як дехто зі старшого покоління дорікає, мовляв, легковажна нині молодь, до роботи лінива… Чи легко порозумітися з бабусями та дідусями?
— З одного боку, це складна категорія — зі своїм життєвим багажем, поглядами. А з іншого, коли вони діляться досвідом, це корисно і для нас. Заняття Університету ІІІ віку відбуваються щотижня. Слухачам, яких усього трохи більше 30-ти, читають лекції, проводять семінари з психології й майстер-класи з різних технік. Тільки здається, що в цьому віці неможливо чомусь навчитися. Це не так, доводять студенти нашого Університету ІІІ віку, яким, до речі, буває і далеко за 70 років. Та вони заряджають своєю активністю! Цікавляться усім, особливо світовими новинами, часто просять нас провести тренінги з ними з тренування пам’яті, давати їм завдання на розвиток мислення. А коли зроблять якійсь виріб — їхній радості немає меж! Але насамперед важливо, що волонтери університету допомагають їм відчути, що вони не самотні, а комусь потрібні. Саме тут вони знаходять собі нових друзів і наснагу до життя.

— Яка нагорода для вас найцінніша: завидні оцінки в табелях чи щось інше?
— Час навчання — це 72 години, і щороку в Університеті ІІІ віку програми можуть змінюватися. По закінченню курсу вони отримують сертифікати, оцінок там немає. Для нас найбільшою цінністю є вдячність — не від декану чи викладачів, а саме від тих, для кого ми працюємо. Нещодавно відвідували наших «студенток» і ми з колегою проводили майстер-клас із ліплення із солоного тіста. І ось одна зі слухачок сказала: «Ви не просто студенти, ви — лікарі, тому що я прийшла до вас із високим тиском, а пішла з гарним настроєм». Це і є найвища винагорода.

— А чи підпадають під пильне око волонтерів люди середнього віку?
— Звісно, так. Час від часу ми навіду-ємося до центру «Батьки та діти разом», де тимчасово проживають матері з дітьми до двох років, є жінки на 7-9 місяцях вагітності. Об’єднує їх те, що вони опинилися у складних життєвих обставинах, де є загроза життю і здоров’ю матері й дитини. Серед них багато неповнолітніх, колишні вихованки інтернатів, які не мають знань і навичок самостійного життя. Наше завдання — не тільки профілактичні бесіди зі здорового способу життя, а й через тренінги, бесіди допомогти їм виконати батьківську місію, навчити виховувати дітей, доглядати за ними. І результат є.

— Уявіть, якби, нехай гіпотетично, у вас була можливість особисто попрохати у Святого Миколая будь-що для ваших підопічних, що б це було?
— Ми можемо подарувати частинку свого серця, тепла і радості й по можливості забезпечити речами першої необхідності, але ми ніколи не замінимо дитині маму й тата. Тому я попрохала, щоб в усіх дітей були сім’ї.

Спілкувалася Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №52 (1188)

Джерело: gorod.cn.ua

Категорії: Новости Чернигова

30.12.2013 16:01