Велику воду ледь не сантиметрами міряли, а вона все прибувала

У старожилів Дніпровського й довколишніх сіл усі міточки на прикметі: якщо вода вже отам і ще прибуває - дістане й сюди. Цьогорічна повінь зупинилася буквально біля порогів багатьох осель, особливо в Старику, Загатці, віддаленому так званому другому Прохорові, які були відрізані дніпровською водою від суходолу. Як розповіла на днях секретар Дніпровської сільради Валентина Деркач, усі громадою згуртовано переживали повінь.
- Вдячні працівникам служби надзвичайних ситуацій, які постійно чергували з двома надувними човнами, УАЗом, іноді залучали БТР, - каже Валентина Григорівна. - Також спасибі районному керівництву, зокрема, заступнику голови райдержадміністрації Андрію Горбаню за вирішення організаційних моментів. Працювали на воді й наші жителі. Анатолій Пономаренко своїм трактором Т-25 підвозив людей із віддалених сіл до автобуса (сполучення було постійне) і забирав назад. Виконував спецзамовлення. Микола Ісаєв із власним моторним човном допомагав жителям підтоплених сіл. Зараз вода майже відійшла, але Дніпро ще не ввійшов у береги. Всі низини на заплаві заповнені. Високим залишається рівень ґрунтових вод. У більшості людей вимокли посіви озимих, і досі не всі посадили картоплю та овочі, не в усіх ще й поорані городи.

У Прохорів з умовною назвою другий доїхали асфальтівкою, яка в кількох місцях провалилася, підмита водою, але на кінець села через озерце на вулиці їхати не ризикнули. Там і жителів - крім дачників, одна корінна родина. Василь Бобровник пам'ятає з дитинства всі повені. Поряд з його двором затока, яка переходить далі в ще одну - Домовуху, а там - Дніпро. Біля двору скопана грядочка й висаджені помідори.
- Ми й тепер повністю були відрізані, але найбільша повінь пройшла в 70-му, - розповідає. - Тоді по вулиці човнами їздили. Цього року вода прийшла пізніше, й відходить пізніше, але ще не відійшла, хата на пагорбку, то не затопило. Тижнів три трималася. Одна розрада - телевізор, а радіо давно немає, проводи пообривалися, й ніхто не ремонтує. Ще й тижня не минуло, як на узвишші картоплю посадив, зернових не сію, бо до нас ніхто комбайном заїжджати не хоче, та й вигоди немає. Для курей, поросяти купимо.

Буяють в зелені заплава, ліс, верболози, на горбках - садиби, навіть подекуди виноград в'ється. У Повидові над дорогою магазин.
- Можна й до Тетяни Валентинівни зайти, - порадила бібліотекар Марія Кравченко, яка люб'язно нас супроводжувала по доступних дорогах.
Тетяна Пономаренко працює продавцем в «об'єднаному» магазині - приватного підприємця й споживтовариства. Жінка мужньо витримала повеневі незручності.
- За п'ять кілометрів із Дніпровського велосипедом їздила, - розповідає. - По воді, отак сантиметрів десять було над переднім колесом місцями, течія швидка, дуже важко. І колеса пробивала, й після води тріщав мій «коник» немилосердно. Добре, що начальство дозволило працювати в одну зміну без перерви. Торгівля йшла, може, навіть активніше звичайного, бо люди при нагоді намагалися запастися товаром.

Коли ще на городах щось виросте, а в магазині й капуста, і помідори, й огірки, напівфабрикати, різноманітні крупи, комбікорм, навіть морозиво. Покупців саме не було, але на лаві сиділа жінка в літах. Галина Янченко живе поряд, то й зайшла розвіяти самотність. Дослухавшись про що мова, стала пригадувати пережите.
- Колись більші повені були, - каже - Десь у 52-му пішла вранці на роботу, у Мньов на торф, ще долину перейшла, а назад уже волами перевозили, бо за день усе затопило. Був тоді колгосп, скільки дубів було (прим. авт. - таких човнів), моторів, корів уплав переганяли, а свиней перевозили на груди. Від моторів хвиля у стіни хати била, боялися, щоб не завалилася.

У Загатці подекуди й досі від дворів треба човном перепливати, а на паркані високо слід залишила вода. У Старику до самих хат підходила повінь. Кажуть люди, після такої води ніщо не хоче на городах рости, зате багато з'явилося вужів і вовчків (по-народному ведмедка). Обіч асфальтівки на чималому городі садили картоплю Наталія Кирієнко й Валерій Литвин.
- Усе тут було затоплене, - розповідають. - Вода через асфальтівку йшла, ото шматок жита сусідського вимок, то картоплю посадили. Отам у городах - озерце, недавно чотири лебеді на велику річку полетіли.

Хоча природне явище час від часу створює незручності й ризикові ситуації, але люди не полишають свого дніпровського краю, долають труднощі й не розучилися бачити рідну красу.







Ніна Петровська, газета «Наш край» №47-48 (9187-9188),15 червня 2013 року

Джерело: gorod.cn.ua

Категорії: Новости Чернигова

18.06.2013 16:30