Порозуміння громади, бізнесу і влади у Мрині спрацювало на добробут
Останнім часом в офіційних засобах масової інформації про українське село говорять багато і «кучеряво» (власне, як і раніше), розповідаючи про нього, як про «колиску» державності, культури і т. ін. Особливо ж перед виборами багато балакають... Але то більш схоже на окозамилювання, бо ж як пояснити те. що одне за одним села зникають з географічної карти. Проте, на щастя, є винятки - населені пункти, які не борються за виживання, а просто... живуть. Це реальність, коли в такому селі відчувається взаємодія громади, влади і бізнесу. А саме таку картину кореспондент «Чернігівщини» побачила, відвідавши село Мрин, що на Носівщині.
Важко повірити, але тут діють сім підприємств. Основними роботодавцями є Мринське виробниче управління підземного зберігання газу та Мринський паркетний цех Ніжинського держлісгоспу. Функціонують у селі: професійно-технічне училище, де навчаються майже дві сотні осіб; ЗОШ І-Ill ступенів з не меншою кількістю учнів; дитячий садочок «Сонечко», де чисельність дітей з кожним роком зростає. З усього видно, що голова сільської ради Анатолій Маленко, який обіймає цю посаду третій рік поспіль, таким станом справ задоволений.
Спочатку довірили дітей, потім, усе село
Пан Анатолій довго працював у місцевому училищі викладачем, доки наважився піти кандидатом на посаду голови сільради. І більшість виборців підтримали його, віддавши перевагу над шістьма іншими кандидатами.
Новий голова працює, доводячи людям, що їхній вибір був правильним. Зробити вдалося вже чимало; сам факт того, що бюджет Мринської сільської ради бездотаційний, говорить сам за себе.
«Односельці давно пропонували мені балотуватися на посаду голови. В училищі, де я був класним керівником, люди довіряли мені своїх дітей. Мабуть, згодом дійшли висновку, що можна довірити й всю громаду, - посміхається Анатолій Володимирович. - От я й подумав: сили є, нагода залишити після себе добрий слід є, чому ж не спробувати?»
За нас говорять результати
Розповідаючи про освітлення вулиць, упорядкування кладовищ, обладнання автобусних зупинок, голова свідомо уникав слова «я». Казав так: «ми з виконавчим комітетом», «ми з людьми»... До всього, пан голова всіляко підкреслює, що попереду ще дуже багато роботи.
«Побудувати автобусні зупинки з навісами - то був перший наказ моїх виборців. З цього й почали. Тепер односельці в очікуванні транспорту не потерпають від негоди. П’ять зупинок щодня чекають на мринян. Дорога до цвинтаря також відремонтована, впорядковані й самі кладовища - сміття прибране, територія обнесена парканом, туалети збудовані. Взялися вже й за освітлення вулиць та будівництво сільського стадіону для наших спортсменів, а вони у нас найкращі, - пан Анатолій показує дипломи і відзнаки футболістів, начебто для підтвердження своїх слів. -Будинок культури відремонтували і забезпечили їх усім необхідним, загалом на це пішло близько 100 тисяч гривень. Кожного року дбаємо про наші меморіали...»
Сільський голова запрошує на невеличку екскурсію селом, мовляв, дивитися треба на результати. «Маєте побачити все на власні очі. Людей зустрінете, то спитаєте, як ми працюємо. Про мої заслуги та недоробки мають говорити мої виборці, а не я, - каже Анатолій Володимирович.
Народжуваність зростає, у дитсадку відкрили додаткову групу
Насамперед ми завітали до місцевого дитсадка, де коштом сільського бюджету виховуються 90 малюків. До речі, з кожним роком чисельність дітей зростає, тож у минулому році тут відкрили додаткову групу. Ще на базі садочка навчають 18 школярів першого класу.
«На всі наші бідкання ми постійно чули від колишнього голови: «То ваші проблеми». Тепер скрізь помітно, що з’явився господар, - оцінює дії нинішнього очіль-ника сільради завідуюча Лідія Сіренко. -Перш за все, він встановив контакт з усіма керівниками підприємств. Відтак один клубу допомагає, інший - школі, дитсадку, третій обладнав пляж біля річки. Та й сам голова не сидить на місці: то про пісок з кимось домовляється, то про вапно, то про паливо на зиму для ветеранів».
Найсучасніше газове сховище
Ще одна особливість Мрина у тому, що тут розташоване газове сховище: середнє за розмірами, але з найсучаснішою системою устаткування в Україні. Компресорна станція 2008 року вражає масштабами. Шість виробничих агрегатів, котрі у робочому стані, порівняно з турбінами старих, працюють майже безшумно. До речі, практично всі комплектуючі до них - виключно вітчизняного виробництва. Роботу кожного такого агрегата - працюючого чи резервного - через комп’ютери контролюють диспетчери. У разі якихось непередба-чуваних обставин спрацьовує автоматична система захисту та блокування, котра вже через кілька секунд сама ж і врегульовує ситуацію. Щорічно ДП «Укртрансгаз» закачує тут стратегічний запас країни -1,5 млрд кубометрів газу, що регулює споживання блакитного палива трьох областей - Київської, Сумської та Чернігівської. Начальник Мринського виробничого управління підземного зберігання газу Ігор Гладкий про саме підприємство говорить не охоче, мовляв, все тут конфіденційно, а от мешканцями Мрина, які працюють на підприємстві, задоволений.
«У нас працюють понад 200 місцевих жителів. Сумніватися у їх досвідченості та професійності не доводилося. Всі старанно виконують роботу, але ж у них і зарплата достойна», - зауважив керівник.
А зарплата й справді - дай, Боже, кожному - понад 6 тисяч гривень. І хоча пан Ігор озвучувати цю цифру не захотів, менш «засекреченими» виявилися самі працівники.
Ще одним бюджетоутворюючим підприємством у Мрині є паркетний цех, який займається виготовленням заготовок пиляних твердих порід та виготовленням паркетної ламелі. До речі, левова часина продукції цеху йде за кордон - в Італію, Німеччину, Польщу та інші держави. Виробничі лінії підприємства - це сучасне високотехнічне обладнання, яке обслуговується кваліфікованими місцевими робітниками.
Мрин не лише промисловий, а й...літературний
Є у селі і своя газета «Літературний Мрин». Цей популярний серед селян літературний бюлетень випускається силами працівників будинку культури, бібліотеки та членів літературного клубу за підтримки сільради. Тут якимось чином вміщується все розмаїття мринського життя: новини аж до цін на ринку, оголошення, привітання, цікавинки, розповіді про талановитих селян та обов’язково зразки літературної творчості місцевих аматорів (докладніше про це у одному з наступних номерах «Чернігівщини»).
Що стосується самих селян, то здебільшого люди виглядають задоволеними. Щоправда, хтось жалкує за зруйнованим заможним колгоспом, який спеціалізувався на тваринництві. Від інших можна почути, що важко нині реалізувати вирощену тяжкою працею городину та молоко. Але більшість людей обурюється закриттям сільської лікарні! Адже тепер доводиться їздити за 20 кілометрів аж у район з приводу не лише серйозних хвороб, а й дрібних болячок...
«Я також обурений реформами в медицині. Але, на жаль, вдіяти нічого не можу. Це вже не в моїй компетенції. Там, де щось від мене залежить, дію за принципом: все, що в моїх силах, треба зробити сьогодні! Бо завтра може бути запізно», - завершив свою розповідь Анатолій Маленко.
Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №22 (402) 30 травня 2013
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новости Сум Новости Чернигова
03.06.2013 16:57