Мешканці Ладана сумують за минулим
Мешканці Ладана сумують за минулим
Екскурс в історію
Наприкінці двадцятих років XX століття в селище Ладан, що за 20 кілометрів від Прилук, почали звозити неповнолітніх безхатченків (часом і з кримінальним минулим. - Авт.), яких після громадянської війни країною вешталося чимало. У Ладані ж проживали вони в комуні, де працювали, отримували одяг та їжу. І саме їхніми руками було розпочато будівництво заводу на місці колишнього монастиря... Час минав, молоді люди одружувалися, народжували дітей. Так виникли цілі робітничі династії.
3 1928 року - офіційної дати початку роботи заводу «Пожмащина» — тут виробляли вогнегасники, пожежні драбини, гідропульти та електропилки. У 1941 році завод було евакуйовано на Урал, де він випускав військову продукцію, допомагаючи фронту. Після війни підприємство повернули в Ладан. Жителі пригадують, що тоді було надзвичайно важко - голодували, їли бадилля з буряків. Але виробництво не припинялося. Поступово відновлювали завод. Працювали в три зміни, незважаючи на те, що були дуже слабкими від голоду та холоду.
У 1947 році завод випустив першу пожежну машину ГТМГ-3. Пізніше освоїли виробництво пожежних автомобілів ПМЗ-9, ПМЗ-10. Щороку вдосконалювалися моделі. Невдовзі почався серійний випуск спеціалізованого автомобіля аеродромної служби ПААС-15. Загалом випускалося 12 моделей машин, які експортувалися в ЗО зарубіжних країн. На шістдесяті - початок сімдесятих років припадають часи розквіту підприємства. «Пожспецмаш» займає перші місця на соціалістичних змаганнях, які організовувало профільне міністерство. Щодня виготовлялося близько 15 спецавтомобілів. Окрім пожмашин випускали молоко - та водовози.
В часи розквіту потенціал заводу спрямовували на потреби військової та космічної галузей. Ці роботи були засекреченими і називалися скромно «замовленням міністерства».
На кошти заводу у Ладані збудували технікум, школу, три дитячих садки, будинок культури, стадіон. Щороку зводили нове житло. Перераховувалися кошти на лікарню та піонерський табір. Комунальна сфера селища теж перебувала на утриманні заводу.
Соціально-культурне життя цього порівняно невеликого населеного пункту зосереджувалося навколо підприємства. Кожен цех по черзі готував програму на свята. При заводі існувала футбольна команда, функціонували гуртки та різні види самодіяльності...
Наш час
- Що маємо тепер? — ставили в розмові з кореспондентом риторичне запитання жителі селища. І продовжували: - Ми навіть боїмося називати наші прізвища, бо доля кожного з нас і досі пов’язана з цим - важко дихаючим велетнем виробництва. Якщо не працюємо тут ми, то працюють наші чоловіки, жінки, діти, рідні... І щоб завтра вони не лишилися без роботи, маємо через газету доносити проблему до земляків, а особливо високих чинів, як кажуть, анонімно... З приходом буремних 90-х і почалися всі проблеми. Завод перестав отримувати державне замовлення - помалу виробництво згорталося. Так дійшло до банкрутства... Підприємство, яке запишалося державним, фактично простоювало, а його працівники (поза сумнівом, фахівці світового рівня) місяцями, бувало й роками, або взагалі не отримували заробітної плати, а якщо отримували, то мізерні Копійки...
- Щоб хоч якось втриматися на плаву, частину заводу продали, інша залишилася державною. Невдовзі керівництво відмовилося від утримання інфраструктури селища, комунальна сфера почала занепадати, - бідкаються люди. - Новостворені два підприємства з обмеженою відповідальністю (ТОВ «Завод «Пожспецмаш» та ТОВ «ВП «Пожспецмаш»), керівники яких у тісній співпраці, ситуацію не врятували, адже у них - свої цілі. Колись потужне підприємство уже не може «піклуватися» про село, бо само ледве животіє...
- Прикро дивитися на пусте приміщення санаторію-профілакторію, яке без опалення руйнується і нікому немає до нього діла, - долучається до розмови жінка середніх років. - Щодня холодними скельцями ВІКОН дивиться на перехожих теплиця, яка постачала свіжі овочі на столи ла-Данців цілий рік. З трьох дитсадків, у яких були переповнені групи, нині функціонує два. А на території лікарні й досі на постаменті стоїть мати, нагадуючи всім перехожим, що колись тут був пологовий будинок... Боляче
нам дивитися, як таке велике селище «засинає»...
Ладанці кажуть, що сфера ЖКГбёз допомоги заводу взагалі «загнулася». Керівники, мовляв, приходили різІ-*і, але віз і нині там.
- Що й казати, коли в грудні-січні в будинку, де знаходиться комунальне господарство, температура повітря в кабінетах, як і загалом у квартирах мешканців, 6-8 градусів тепла. Тарифи на опалення, водопостачання та водовідведення високі, а послуги неякісні,- обурюються люди. - Цікаво, що абонгілата. береться протягом року, а от гарячу воду селище отримує лише в опалювальний сезон. Біля багатоповерхівок недостатньо сміттє-баків... Але вирішити всі ці проблеми не може ніхто, бо потрібні кошти.
Жителям Ладана і сумно і смішно стає, коли вони спостерігають, як державні керманичі нібито за досвідом їздять до Японії, Німеччини, Бразилії, Китаю. їздять, але не бачать, що колись передове* підприємство з науково-технічним виробничим потенціалом, неабиякими потужностями та висококваліфікованими працівниками гине у них під носом.
Кореспонденту «Чернігівщини» місцеві жителі показали селище, провели екскурсію по холодних приміщеннях колишнього гуртожитку, будинку культури, санаторію-профілакторію, спортивного залу, бібліотеки, які в очікуванні весняного тепла «дрімають» під білою ковдрою снігу. Ладанці розповідали про історію кожної з цих будівель і відчувалося, що в серцях людей не вмерла надія на те, що завод-годувальник ще матиме керівників-професіоналів, замовлення, а люди - роботу і впевненість у завтрашньому дні.
Прилуцький район
Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №5 (385) від 31.01.2013
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новости Чернигова
05.02.2013 12:55