Чернігів 1965: тіні забутих предків
Чернігів 1965: тіні забутих предків
Нагадаємо, що 10-та і 15-та річниці Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками в усьому Союзі й Чернігові зокрема були звичайними робочими днями. На тих самих газетних шпальтах склався інформаційний вакуум стосовно подвигів багатьох вже посивілих воїнів і самої війни, і вряд чи за випадковим збігом обставин. Здавалося, минуть роки, затягнуться старі рани, прийдуть нові турботи і витіснять ту пам’ять. Але сталося інакше. З роками подвиги не забувалися, навпаки, все сильніше відчувалася їх велич. І в рік 20-ї річниці Перемоги 9 травня, нарешті, отримало статус державного свята й неробочого дня. Щоправда, усипаний «діамантами» орден Перемоги в Чернігові публічно засяяв лише в липні, на традиційному святі мистецтв і праці, по сусідству з «вогняними портретами вождів пролетаріату Маркса і Леніна».
Життя вдалося, життя триває
Але повернемось у час, коли 1964-й здав свою трудову вахту, і радянський люд провів його з почуттям виконаного обов’язку. Хоча це не означало, що чернігівці втихомирилися, збавили темпи й перестали на власному досвіді набивати синці.
Першим ділом «Деснянська правда» повідомляла про розпочатий рух, що зобов’язував жильців брати будівлі на комуністичне зберігання (нагадаємо: щороку в місті здавалося до 40 тис. м кв. житлової площі). Громадські уповноважені стежили за станом важливих конструкцій будинків, а також збирали кошти з мешканців на поточний і профілактичний ремонти. Цікаво, що й досі в місті зустрічаються будинки з табличками, що засвідчували факт зберігання.
Тим часом, писала обласна газета, «місто росте не по днях, а по годинах». Того року в Чернігові став до ладу так званий анідний завод з виробництва нейлону, до речі, в усьому СРСР — перший. Виріс головний корпус музичної фабрики, що випускала 25 тис. піаніно за рік. Щодо виробничого профілю взуттєво-валяльної фабрики, то він змінився мало (випускала щиткову повсть та валяне чоловіче взуття), але з вересня підприємство по вул. Любецькій стало називатися не інакше як валяльно-повстяна фабрика.
Вже набуло чітких контурів коло будинків для працівників заводу синтетичного волокна, збудованих протягом 1963—64 років у районі «Круга». Також на околиці міста в с. Коти на фінішну пряму вийшов великий масив нових об’єктів «на чолі» з відомою чернігівцям поліклінікою та обласною лікарнею, що була введена в експлуатацію наступного року. Не менш активно йшла забудова 25-го кварталу — в районі селища ТЕЦ.
Без голярні, або В єдиному котлі
Окрім того, за останні роки чи не вдвічі виросла територія Лісковиці, хоча таке розростання мало і зворотну сторону медалі.
Час від часу ображені полісяни через газету лаяли відповідні інстанції за те, що в радіусі цілого району не було побутових майстерень, а єдину голярню закрив торік банно-пральний комбінат. І хоча в Чернігові з’являлися «домові кухні», «вареничні» та «млинцеві», робітникам Лісковиці від того легше не ставало, адже пообідати було ніде. За свідченням недрімливого ока народного дозору, насамперед такі пробіли спостерігалися в районах, де в єдиному котлі варилося кілька підприємств (наприклад, ремзавод). Так, птахокомбінатівці обурювалися сирим напівпідвалом на 20 місць і мізерним буфетом, звідки інші робітники (заводу покрівельних матеріалів) виносили до себе «їжу у відрах». Таким чином, 10 колективів у місті були позбавлені можливості поїсти гарячого, писала газета. А різновидів скарг «на голодний шлунок» вистачало. Це те, що дуже часто працівники в їдальнях працюють «без вогнику, без душі, їх більше хвилює справна цифра», ніж, скажімо, асортимент та їстівність страв. На ряді підприємств не було харчоблоків, подекуди холодильників, а відповідно і м’ясних та овочевих страв. «Якщо дають прісний гарнір, то котлету, певно, солять усією бригадою», — жалівся один. Відповідь кухарів в усіх подібних випадках звучала однаково: «Не подобається — до побачення». Тож не дивно, що хоч пунктів громадського харчування налічувалось у місті близько 200, ця тема була надзвичайно болючою і чи не найбільш обговорюваною в «Деснянці».
Без води — ні туди, ні сюди!
Власне, керівництво міста більше турбували інші вагомі проблеми. Голова виконкому міськради депутатів трудящих В.В. Андрієвський констатував, що чернігівці мають влітку значні труднощі із забезпеченням потреб у воді. «Необхідна третя насосна станція, — казав він, — а поки що доводиться бурити артезіанські свердловини в центрі міста». На міській партконференції обговорювалися перспективи великого заощадження сотень тисяч карбованців, що обіцяє перехід на теплопостачання від ТЕЦ. Водночас це дозволило б ліквідувати десятки котелень, але, на жаль, роботи з теплофікації ведуться надто повільно, невесело резюмували партійці. Нагадаємо, прокладку першої 2-кілометрової траси для теплофікації трьох житлових кварталів від музичної фабрики до школи № 20 було розпочато ще торік.
Слід сказати, що того року завершилися роботи з розчищення старого русла Стрижня. До речі, якраз перед виборами до місцевих рад.
У ритмі «Бухенвальдського набату»
Якби темпи обсягів виробництва промислової продукції в області в завершальному році семирічки потребували б мистецького оформлення, то суворий чеканний наспів відомої тоді пісні Мураделі «Бухенвальдський набат», певно, підійшов би кращим чином. Адже за зростанням валової продукції Чернігівщина випередила контрольні цифри плану майже за півроку, давши державі продукції на більш ніж 150 млн. крб. Як зазначалося, за поточний рік було реалізовано понад 90 тис. тонн м’яса і 300 тис. тонн молока та продано щонайменше 70 млн. яєць. У результаті такого піднесення доходи колгоспів зросли за рік на 65 млн. крб.
Загалом Чернігівщину можна було назвати таким собі картопляно-хлібним раєм, адже за підсумками 1964-го, хлібороби зібрали 65 млн. пудів зерна (що удвічі більше, ніж попереднього року) та більше за всі роки картоплі.
Переозброєння виробництва
Продовжуючи «тему харчів», спробуємо з’ясувати, що саме відбувалося в цій царині. 19 підприємств облтресту промпродтоварів, виконавши достроково семирічку, давали продукцію в рахунок 1966 року. Не пас задніх і діючий чернігівський м’ясокомбінат, який, добившись безперебійного надходження сировини (тоді ж відбулися перші кроки на шляху до рентабельності), розширив асортимент ковбасних виробів до 35 найменувань, не рахуючи субпродуктових наборів. До номінації «здобутки харчопрому-1965» у Чернігові — введення в експлуатацію механізованого цеху з обробки олійного насіння на млині, встановлення поточної лінії з виготовлення вафельного листа на хлібозаводі № 3 та автоматів для обгортання цукерок на кондитерській фабриці, завершення будівництва на овочесушильному заводі експериментального цеху з виготовлення картопляної крупки-пюре, що мав стати еталоном для схожих виробництв у країні. Окрім того, було реконструйовано майже на подвійну потужність пивзавод «Десна» (вже тоді діяла автоматична лінія розливу пива), впроваджено безтарне зберігання борошна тощо. 1965-го ж було введено в дію Ічнянський завод сухого молока потужністю 100 тонн переробленого молока за зміну.
Хліб «Донецький» та консервована картопля
Що ж пропонували чернігівським покупцям виробники в 1965-му році? У рейтингу рекламованих продуктів помітне місце займав оселедець ісландський, новий вид консервів від білорусів «Картопля домашня», екстракти яблук, вишні та ожини.
«Досить сказати, — писалось у «Деснянці», — що тільки за 9 місяців у Чернігові випущено більше 500 тонн шоколадно-вафельних тортів (вперше), макаронних ріжків для начинки фаршем, цукерок «Вишня в шоколаді», «Грильяж у шоколаді», хліб «Донецький», «Арнаутський» тощо. Набагато збільшено випуск виробів підвищеного попиту: цукерки «Шкільна», «Аркадія», «Чернігівська», бубликів, подового хліба і паляниць…». Оптимістично розпочата промова про здобутки закінчувалася словами: «Досягнення, звичайно, невисокі». А ось в іншій замітці робітниця кондитерської фабрики Непомняща згадувала про достойні подарунки партійному з’їздові, а саме 19 нових сортів виробів, зокрема, печиво «Привіт», карамель «Світлофор», ірис «Херсонський», цукерки «Деснянські» тощо. Серед інших високих зразків трудового завзяття наших краян варто згадати молочників Бахмацького молочноконсервного комбінату, які за рік випустили 16 млн. банок «згущонки», та маслоробів, котрі видали і того більше — 1100 тонн першосортного вершкового масла.
Привид «В’яземського» пряника, або Скільки не кажи «халва»…
Своєрідним показником асортименту продукції харчопрому області стала ціла стаття про проведений вересневий ярмарок, де, за звичкою, той самий асортимент дістав завидних похвал, а потім був розкритикований у пух і прах. Наприклад, як плюс такої торгівлі проходили 25 найменувань тістечок і тортів від хлібокомбінату
№ 3, гриби, мариновані огірки й помідори, а також новинка — «Консервований щавель». До «неув’язочок» можна було віднести «невисокі смакові якості» продукції, присутність карамельок, давно знятих з виробництва на підприємствах («Дюшес», «М’ятна» та «Яблуко»), а з м’яких цукерок — тільки «Шкільної», а також високі ціни на компотну та іншу продукцію. Серед останньої був і штучний мед: гомельського виробництва за 65 коп. (півлітра), чернігівського — 95 коп. «Не видно популярних салатів, овочевих закусок, малий вибір плодово-ягідних вин (у народі «шмурдяк»), що були завезені з інших областей. Торти є, коробок немає, — скаржився керуючий трестом промпродтоварів тов. Дикий. — Нерідко доводиться чути: «Чому немає льодяників «Півник на паличці», куди поділися «В’яземські пряники?» І зазначав, що про естетичний вигляд ярмаркових товарів годі й казати… Серед пояснень таких явищ він наводив той факт, що «попит покупців на ходову продукцію враховується принаймні з річним запізненням», а «планування виробництва здійснюється згори без урахування місцевих запитів і можливостей». Тож покупцям залишалося хіба що тішитися тим, що вже в 1966-му році ряд підприємств почне випускати халву та повидло в жерстяній бляшанці.
(Далі буде)
Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №5 (1143)
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новости Чернигова
05.02.2013 10:12