«Це ж, вибачте, не бар, а, так би мовити, сиціальна установа»
У Ніжині пункт обігріву працює біля міського будинку культури у невеликому сквері на вулиці Батюка. Величезний військовий намет видно ще з автомобільної дороги. Підходжу ближче, зсередини лунають глухі удари сокири... В самому наметі тепло і затишно... Ha лавці сидить старий чоловік, а неподалік працівник МНС рубає дрова для протоплювання грубки.
Вітаюся. Пояснюю, з якою метою прийшла. Рятувальник нервово починає збиратися, мовляв, йому терміново треба відлучитися.
- Але ж як? Чому?! Ви ж так гарно рубали дрова, - намагаюся його зупинити.
Він посміхається і телефонує своєму йапарнику, щоб замінив його та швиденько виходить із, намету. В цей час старий мляво підводиться і каже: «Не буду вам заважати працювати. Піду подихаю повітрям».
Я, відверто кажучи, аж розгубилася.
- Куди ви всі? А з ким мені можна поговорити?
Дідусь призупинився.
- Ну, - питай, онучко, щО ти там хотіла Дізнатися. Я розповім.
Не встигаю нічого сказати, як Микола Степанович (так звуть старенького) вже починає скаржитися:
- 38 років я віддав цій клятій державі. День у день працював на заводі сільськогосподарського машинобудування «Ніжинсільмаш». А тепер, як той пройдисвіт, шукаю, де б його погрітися та як з голоду не поМерти. А ось нещодавно ногу зламав. Пішов у лікарню, а мене запитують: гроші на гіпс є? Hi кажу, 20 числа пенсія. Ну, каже молодиця, після 20-го і приходьте. Ось вам і подяка від держави!
- А житло у вас є? - цікавлюся у пана Миколи.
- Немає у мене нічого й нікого. Пенсію, щоправда, ще не відібрали. Ото і всё щастя. Дякувати Богу, що є де хоч чаю випити та руки і ноги відігріти взимку. A тo раніше на вокзалі перебивався. Нас і там не хочуть бачити. Ганяють.
За кілька хвилин у наметі з’являється вже інший (певне, той, якого по телефону викликали) рятувальник. Називає, себе - Віктор Стражник. Одразу підтримує розмову. Каже, що якби я прийшла ближче до вечора, то побачила б набагато більше.
- Наш пункт обігріву діє з середини грудня - з перших морозів, - розповідає рятувальник. - Тут цілодобово чергують двоє наших співробітників. Пункт забезпечений засобами для обігріву. Щоранку завозять їжу. А чай робимо просто тут. Найчастіше люди заходять, коли на вулиці сильний мороз. Це, до речі, не обов’язково безхатьки. Звичайні перехожі, студенти, дітвора - гріються, п’ють чай і йдуть далі у справах. А от знедолені у нас частенько лишаються на ніч. Навіть у новорічну ніч чимало людей було. Ми для святкового настрою і ялинку встановили.
- А алкоголь дозволяєте вживати?
- Ні! З цим у нас суворо, - запевняє пай Віктор. - Бувають,звісно, випадки, коли несуть із собою пляшку, але ми таких одразу виставляємо на вулицю. Це ж, вибачте, не бар, а, так би мовити, соціальна установа, задля збереження людського життя і здоров’я.
- Бійки бувають?
- Не без того, - зізнається рятувальник. - Біля «буржуйки» кожен, говорить про своє. Комусь може, щось не сподобатися, і тоді всі починають голосно дискутувати. Інколи такі «дебати» закінчуються бійками. Тоді втручаємося ми або, у крайньому випадку, викликаємо правоохоронців.
За словами співробітників МНС, які несуть чергування на таких об’єктах, у середньому пункт обігріву за день відвідують 40-50 осіб. Частіше приходять безхатьки. Кожного записують до спеціального журналу. Втім, документів ні в кого не вимагають, та й далеко не в кожного вони є.
У Ніжинському районному відділі ГУ МНС в Чернігівській області, який розташований Неподалік мобільного пункту обігріву, розповіли, що кошти на дрова і харчі виділяє міська рада. Але неабияк допомагають і місцеві жителі.
«Консерви, сало, хліб, варення, печиво - хто що може, те й несе, - розповідає пожежник. Андрій Шерстюк. - Червоний Хрест, наприклад, теплими речами забезпечує. Розмітають усе за кілька годин. Ніжинці також приносять одяг, рідше - взуття. Морози показали, що серця наших людей не зачерствіли і здатні на співчуття та милосердя».
м. Ніжин
Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №4 (384) 24 січня 2013
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новости Чернигова
29.01.2013 15:42