Куди летять чорнобильські вітри
Куди летять чорнобильські вітри
Синдром «жовтої трави»
На перших порах нашої чорнобильської журналістської служби ми не усвідомлювали, наскільки небезпечні вертольоти, що прилітали на чернігівський аеродром Півці з Чорнобиля. У Півцях проводили дезактивацію техніки, санобробку особового складу, і знову – на приборкання вогню над аварійним четвертим реактором. І досі перед очима стоїть така картина: надворі весна, все оживає, земля веселішає у зелені перших трав, а під фюзеляжами вертольотів, що приземлялися на півцівському летовищі, після рейду до Чорнобиля майже на очах жовтіє, стає мертвою недавно ще живий смарагдовий килим.
Ми, працівники пересувної військової друкарні і журналісти, чи то жартували, чи бідкалися з того: «Дивися, надворі весна, а під колесами – осінь». Та, як з’ясувалося, було не до жартів. У цьому нас швидко переконав начальник хімічної служби Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків полковник Том Миколайович Кузнєцов. Цей невисокий, худорлявий офіцер із заклопотаним обличчям, допитливими, ніби всезнаючими очима, та умінням блискавично оцінювати ситуацію, робити висновки, знайшов час, щоб поцікавитися, як переносять синдром «жовтої трави» армійські газетярі. Ми якось несерйозно і дещо скептично реагували на те.
– А ви не кепкуйте, шановні. Недавно я прилетів із Чорнобиля, вимірював там радіацію ґрунту. Вона становить 200 мр/год. Це у багато разів перевищує допустимі норми радіоактивного забруднення.
– Так то ж у Чорнобилі, – відреагував хтось із нас.
– Річ у тім, що і на півцівському аеродромі, де ми тепер перебуваємо, у пунктах санітарної обробки біля вертольотів, що прибули з Чорнобиля, така ж радіація – 200 мр/год. На зовнішній обшивці вертольотів вона сягає 270 мр/год. А двигуни несуть до 1500 мр/год. Тут не тільки трава пожовтіє. Бережіть себе, будьте обережні, – казав полковник. – Ми ведемо посилене радіаційне спостереження, організували видачу дозиметрів, обладнали місце роботи розрахунково-аналітичної групи. Тут на аеродромі, поруч із вами, розгорнули пункт спеціальної обробки вертольотів і майданчик для видачі індивідуальних засобів захисту для екіпажів, які відлітають у Чорнобиль, а потім повертаються назад.
Кожен був вдячний за таку увагу, підтримку. Також додалися знання, які допомагали професіонально випускати газету.
Хімслужба полковника Кузнєцова
Вже через багато років я усвідомив, яку відповідальну і важку роботу виконували вертольотчики. Тоді на чернігівський аеродром Півці (а потім на сусідній – Малійки), як бджоли у вулик, на боротьбу з Чорнобильським лихом прилетіли вертольоти мало не з усього Радянського Союзу. Кузнєцов звернувся до командування училища, щоб забезпечити екіпажі (а їх було понад 200) відповідними засобами захисту. Коротко зазначимо, що робила ця служба. На аеродромі Півці був пункт дозиметричного контролю особового складу, який працював у Чорнобилі. Функціонувала спеціальна техніка для обробки вертольотів. Були обладнані майданчики для посадки в районі АЕС і околицях Чорнобиля. Проводили регламентні і ремонтні роботи на забруднених вертольотах, також польоти, облік, розміщення, харчування і перевезення особового складу в екстремальних умовах. З подання Кузнєцова зробили заявки в штаб округу про зняття з «НЗ» машин хімічної служби. Він дав зрозуміти, що не користуватися «НЗ» в таких умовах – значить наражати людей на смертельну небезпеку.
Вітри з Чорнобиля
Пізніше я дізнався, хто першим у 1986 році визначив радіаційну обстановку в Чорнобилі і Чернігові. Це був Том Миколайович Кузнєцов. Він доповідав начальнику училища, що згідно з метеорологічними даними вітер опівночі
27 квітня 1986 року над Чорнобильською АЕС мав напрямок із півдня на північ, правий потік проходив уздовж Дніпра, а лівий – у бік Бреста. Аеродроми училища в Добрянці, Городні і Климовому (Брянська область) у перші години після аварії потрапили в зону забруднення. Тож видали наказ посилити радіаційно-хімічне спостереження і розвідку. Чернігів був трохи збоку від того потоку, що ніс вітер. Може, це святий Феодосій відвів той смертельний потік від стародавнього міста над Десною. Але згодом і Чернігів по саму зав’язку «наковтався» радіонуклідів, що несли вертольоти з Чорнобиля. Хто-хто, а Кузнєцов знав, куди тоді летіли чорнобильські вітри і що вони несли з собою.
І лекція про радіацію
Якось я попросив Тома Миколайовича розповісти про радіацію. Він прочитав лекцію, а потім іще й написав про це спеціальну розширену довідку, подарував мені дозиметр. Я переконався, що Том Кузнєцов неабиякий спеціаліст, який розуміється в науці про рентгени. Він навіть писав про них у своїх віршах на чорнобильську тематику. А з якою наполегливістю Том Миколайович захищав однополчан-чорнобильців, боровся за їхні статуси ліквідаторів, скільки років добивався, щоб місцеві аеродроми увійшли до переліку місць, де за урядовими завданнями у 1886–1990-х роках виконували роботи в особливо шкідливих умовах, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Том Кузнєцов писав не лише вірші, а й мемуари. Я один із перших побачив його рукописну книгу про двічі Героя Радянського Союзу Олександра Молодчого. Тоді я йому сказав:
– Чому б вам, шановний Томе Миколайовичу, не сісти за книгу спогадів і про Чорнобиль.
І він почав працювати над нею, можна сказати, у надзвичайних умовах. Автор був уже серйозно хворий, але одержимо працював. У книгу «В небі Чорнобиля» увійшли його вірші, детальна розповідь про організацію заходів з ліквідації аварії. Автор згадує авіаторів, які першими вступили у бій з радіацією у квітні-травні 1986 року. Пише й про наше творче співробітництво, зокрема до книги увійшов уривок із мого з ним інтерв’ю «Роза вітрів 86-го», вірш «Дорогою з Чернігова на Чорнобиль». Я вдячний долі за зустріч із цією людиною світлої і неспокійної душі, доброї вдачі, ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС.
Довідка
Том Миколайович Кузнєцов – гвардії полковник у відставці.Народився 27 серпня 1934 року в місті Хадиженськ на Кубані, там закінчив середню школу.
Після навчання у Костромському військово-хімічному училищі і Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка понад 30 років служив у військово-повітряних силах (ВПС). Також 10 років був старшим викладачем кафедри тактики ВПС – начальником хімічної служби Чернігівського ВВАУЛ.
З 26 квітня 1986-го року по 15 червня 1988-го чотири рази працював у 30-кілометровій зоні. Ліквідатор першої категорії. За мужність і самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, нагороджений орденом «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня.
За роки служби отримав 14 медалей.
Том Кузнєцов – автор рукопису «Доля героя», історичного збірника «Запорожець за Кубанню» (2005 р.), книги «У небі Чорнобиля» (2007 р.), а також багатьох віршів, кількох нарисів, співавтор низки статей в місцевих і центральних газетах.
Він архітектор і виконроб встановленого у Чорнобилі пам’ятника екіпажу вертольота Мі-8, який розбився 2 жовтня 1986 року біля четвертого блоку.
Помер Том Миколайович у 2008 році.
Том Кузнєцов біля пам`ятника екіпажу вертольота Мі-8, який розбився 2 жовтня 1986 року біля четвертого блоку
Полковник Том Кузнєцов (у центрі) розповідає про спецобробку вертольотів. Аеродром Малійки, 1986 рік
Ось такі білі гриби росли в лісах поблизу аеродрому Малійки у 1987 році
Яків Ковалець, член обласної організації «Союз Чорнобиль України», тижневик «Деснянка вільна» №99 (398)
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новости Чернигова
18.12.2012 10:18