Творці історії міста Чернігова
Творці історії міста Чернігова
Дерев’яні будиночки, пам’ятки архітектури, родинні фото… На старих фотографіях, що збереглися до нашого часу, — історія нашого міста. Але що ми знаємо про тих, хто створював світлини, завдяки яким чернігівці можуть дізнатися про таємниці давнини нашого Чернігово-Сіверського краю?
На жаль, до цих пір у Чернігові нема жодного проілюстрованого альбому, який зібрав би воєдино роботи фотографів минулих століть, що збереглися донині. Отримати інформацію про життя та творчість людей, завдяки яким ми дізнаємося про події, котрі відбувалися в місті на початку минулого століття, можна тільки з розрізнених джерел, а також із розповідей колекціонерів-краєзнавців та вчених, які професійно займаються цим питанням. У цьому плані неоціненне значення має культурно-мистецький проект Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» «Чернігів на зламі минулих століть», у рамках якого і відбувся захід, присвячений фотографії та фотографам Чернігова кінця ХІХ—початку ХХ століття.
За словами відомого колекціонера-краєзнавця Костянтина Ягодовського, у цей час у Чернігові було близько 35 гарних фотографів, з яких 20 займалися фотографією професійно. І це при тому, що тоді в нашому місті проживало всього близько 30 тисяч жителів.
Піонер фотосправи
«Достовірно назвати ім’я першого чернігівського фотографа неможливо, але є неспростовні факти, що одним з піонерів чернігівської фотографічної справи був Савелій Шлегель», — вважає Костянтин Ягодовський. До Чернігова Савелій Францевич, за походженням дворянин Подільської губернії, приїхав у 50-ті роки ХІХ століття після закінчення медичного факультету Харківського університету і посів посаду керівника-провізора аптеки. У подальшому він працював старшим фармацевтом губернського правління і завідувачем земської аптеки. Але пан Шлегель був не тільки знаючим провізором, але і талановитим фотографом. Достовірно відомо, що Савелій Францевич одним із перших заснував у Чернігові власне фотографічне ательє, що розміщувалося на вулиці Бульварній (нині вул. Преображенська). У 1867 році воно було переведене в будинок Волкова по вулиці Борисоглібській (вул. Серьожнікова). Його роботи неодноразово публікувалися в зарубіжних і російських журналах та брали участь у міжнародних виставках. Але, за словами нащадка Савелія Шлегеля Олексія Матвейчука, його пращур був геніальним фотографом і чудовим фармацевтом, та невдачливим підприємцем. Тому ні фотоательє, ні приватна аптека, котру пан Шлегель наприкінці ХІХ сторіччя відкрив у Новозибкові, особливих доходів не приносили і були з часом закриті.
Діти Савелія Францевича не успадкували його любові до фотографії й фотографічну справу продовжувати не стали. З п’яти синів четверо стали офіцерами, молодший син — лікарем. Саме він й успадкував велику колекцію фотографій та скляних негативів свого батька. На жаль, негативи були загублені під час Другої світової війни. «У липні 1941-го мій прадід поховав їх у дворі міської лікарні, але під час евакуації він помер, і таким чином доля негативів стала невідомою», — розповів Олексій Матвейчук. Але, на щастя, у приватних колекціях збереглися фотографії Савелія Шлегеля, як видові, так і портретні, за якими ми можемо судити про високу майстерність фотографа. Зберігся і фотографічний портрет самого Савелія Францевича, зроблений його колегою і послідовником, достатньо відомим чернігівським фотографом Йосипом Марром, фотографічне ательє якого розміщувалося на вулиці Гончій (вул. Горького).
Про солідність і якість робіт цього майстра можна судити не тільки за спогадами сучасників, що частково дійшли до нашого часу, але і за відгуками газет. Наприклад, ось що писала газета «Черниговские губернские ведомости» № 4 (від 14 січня 1888 року): «Из местных фотографов наибольшим изяществом и тонким совершенством отделки отличаются, как известно, произведения Йосипа Марра. Выставленный им в рамке на Шоссейной улице портрет полицмейстера, снятого в полной форме, представляет собой, по словам специалистов, редкий образец художественного исполнения». Тому не випадково, що у Марри замовляли свої фотопортрети такі відомі майстри фотосправи як Савелій Шлегель і Рафаїл Чернецький.

Рафаїл Чернецький — співець Чернігівської минувшини
До речі, останній по праву вважається одним з найуспішніших та найвідоміших чернігівських фотомитців ХІХ сторіччя. За походженням Рафаїл Андрійович Чернецький — дворянин римо-католицького віросповідання. Талановитий фотограф чудово робив видові світлини, завдяки йому до наших днів дійшло багато фотографій краєвидів, архітектурних пам’яток того часу, знімав побутові та вуличні сцени. Він був неперевершеним майстром фотопортрета, знаним серед чернігівців — від звичайного робітника до самого губернатора Андрієвського. Роботи Рафаїла Андрійовича були настільки популярними, що згодом він став офіційним фотографом імператорського московського археологічного товариства. Його світлини можна було побачити на сторінках друкованих російських та зарубіжних видань, календарях, серед ілюстрацій до деяких книг. Рафаїл Чернецький неодноразово отримував нагороди за участь у престижних фотовиставках. Після його смерті всі роботи успадкували дружина Лідія Федорівна й сини. Однак ніхто з дітей не продовжив батьківської справи і на початку ХХ сторіччя фотоательє Чернецького припинило своє існування.

Від Америки до Чернігова
Незвичайне, насичене, але разом з тим трагічне життя прожив відомий чернігівський фотограф Микола Яворовський. У молодості він був матросом, і саме в якості матроса вчинив свою подорож до Америки. Там він вперше й ознайомився з мистецтвом фотографії. Він так захопився новою справою, що кинув морську службу, купив фотоапарат і став професійно займатися фотографією. До нашого міста Микола Дмитрович приїхав в 90-ті роки ХІХ сторіччя вже знаним професіоналом. Він так чудово фотографував, що його зробили офіційним фотографом Чернігівської єпархії. У Чернігові Яворовський відкрив портретне ательє «Русская фотография Н.Д. Яворовского», що містилося в будинку Єпархіального братства (будівля обласного філармонійного центру), а також мав фотографічні ательє в Сосниці та Новозибкові. Під час громадянської війни вже немолодий Микола Дмитрович разом зі своєю дружиною Марією Філаретівною в пошуках прожитку перебралися до Вересочі, але там захворіли на тиф і померли разом. Місце поховання відомого чернігівського фотографа невідоме, але збереглася його творча спадщина — фотографії й навіть скляні негативи, причому, на думку Костянтина Ягодовського, ці негативи — єдині, що збереглися в Чернігові до нашого часу.
Фотосвіт Віктора Гольдфайна
Але розповідь про фотографію та чернігівських фотографів була б неповною, якщо не пригадати ім’я Віктора Гольдфайна, якого без перебільшення вважають найталановитішим та найуспішнішим чернігівським фотографом першої половини ХХ сторіччя. Завдяки фотографіям цього неперевершеного майстра фотографічної справи ми маємо можливість побачити на власні очі життя нашого міста на початку ХХ сторіччя. До Чернігова Віктор Юхимович приїхав у 1900 році й одразу відкрив власний фотосалон, що був оснащений за останнім словом техніки. Достатньо сказати, що він першим у Чернігові застосував у себе в павільйоні електричне освітлення. Містилося фотоательє Гольдфайна у самому центрі міста по вулиці Шосейній неподалік від Олексіївського пасажу (зараз Алея Героїв, напроти магазину «Янтар»). Творчість цього митця фотосправи багатогранна і різноманітна. На його роботах ми можемо побачити імператора Росії Миколу II під час його відвідування Чернігова і простого сільського хлопчиська, губернатора Чернігівської губернії Павла Мезенцева й учениць єпархіального училища, чернігівських дам вищого кругу і прачок. Гольдфайн — неперевершений майстер побутових сцен, портретного, видового та постановочного фото. І майже у кожного корінного чернігівця у власній колекції обов’язково знайдеться фотографія, що зроблена у фотосалоні Гольдфайна. За свої роботи Віктор Гольдфайн був у 1904 році нагороджений золотою медаллю всесвітньої виставки у Парижі та в 1909 році медаллю «За трудолюбие и искусство» міністерства фінансів Російської імперії. Після революції в 1920 році фотоательє Гольдфайна націоналізували. Але майстер продовжував у ньому працювати, тепер уже найманим фотографом. Для нього такий вчинок був цілком природний. Адже фотографія стала справою всього його життя.


Олена Березкіна, тижневик «Чернігівські відомості», 3 травня 2012 року
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новости Чернигова
11.05.2012 15:08