До Гомеля не доїхала

На «Коржівський ринок» у Щорсі йдуть не тільки, щоб щось купити чи продати, а й щоб поспілкуватися. Тут можна почути усі найсвіжіші новини і «найсолоніші» міські плітки.
На «Коржівському» уже багато років торгує моя знайома Галина. «Сама від себе». Купує в Одесі недорогий одяг, тягає непідйомні валізи по потягах, щоб продати у Щорсі трохи дорожче. Займається цим, заховавши подалі диплом про вищу освіту. Каже: хоч і важко, а завжди - «свіжа» копійка. Інакше жити не виходить: у неї немає чоловіка, натомість є два студенти (першого та другого курсів) на шиї.

Цього разу Галина з-поміж іншого розповіла, що ще в лютому привезла велику партію светрів. Написано, що турецькі, всього по 140 грн. Думала, чоловікам на подарунки перед 23-м розберуть. Але товар чомусь «не пішов». А тут і теплом повіяло. Покупці вже весняним товаром цікавляться, а в неї 20 тисяч у светри вкладено. Ходила торгувати по організаціях. Трохи розпродала, та ще більше лишилось. Куди їх дівати перед літом? Та й гроші студентам треба. Вона й вирішила:
- Повезу в неділю до Гомеля. Там швидше продам. І дорожче.
Через тиждень знову зустрічаємось на «Коржівському». Жінка з усіх сил умовляє покупця купити у неї светр: «Ви гляньте, яка якість, восени буде, як знахідка»...

- Не продала у Гомелі? - питаю.
- Не доїхала, - мало не плаче Галина.
Розказує: взяла з собою 20 штук. Половину роздала сусідам по вагону, у яких був інший товар (ті в свою чергу підкинули їй горілку та продукти). Решту заховала між цукерками та одягла на себе.
- У вагоні й без того не холодно, а на мені - п'ять теплих светрів. Коли перед Хоробичами куртку на всі ґудзики застібнула (щоб митники не помітили товару), думала, «розплавлюсь». Та все дарма, бо усі наші хитрощі митникам давно відомі. Якби я частіше їздила, може б, навчилася краще викручуватись. А так... Розпинаюсь, що на мені - моя одежа, і торгувати нею я не збираюсь. Вони - в сумку, а там - пакети від светрів з етикетками. Або мито плати, або виходь. Я забрала у пасажирів свій товар і вийшла. І без мита - самі розтрати. За квиток до Гомеля заплатила 55 гривень. А від Хоробич до Щорса - майже сотню, бо довелося їхати пасажирським. Не вторгувала жодної копійки, і день пропав.

- Не поїдеш більше до Гомеля?
- Поїду. У мене ж - два студенти...

Марта Зінченко, тижневик «Чернігівщина» №16 (344)

Джерело: gorod.cn.ua

Категорії: Новости Чернигова

25.04.2012 13:48