Життя і природа Ніжина - питання риторичне?

Нарешті довгождані весняні дні. Тепло, сонце дарує свої світлі яскраві промені. Природа нарешті прокидається після довгого зимового сну. Разом із природою ожили і вулиці Ніжина. На Гоголівській, як завжди, метушня: повільною, розміреною ходою прогулюються симпатичні молоді мами з дитячими колисками грайливих весняних кольорів; голосно обговорюють політиків і скаржаться на владу бабусі-пенсіонерки; діловитим кроком й інтелігентним виглядом спішать на роботу чоловіки й жінки; бешкетують, йдучи по дорозі, групи школярів; насолоджуються романтикою тепла закохані парочки. Парк Шевченка, сповнений голосом щсливих дітей та звуками атракціонів, а з площі постійно лунають весняні мелодії Ніжинського ретро FM. Одним словом, природа сприяє радості життя. А от чи сприяє життя радості природи - це вже питання риторичне.

Радіючи теплій весняній порі, люди сприймають природу, як необхідну духовну потребу, що є не цінністю життя, а обов'язком природи перед людиною.
Кожного дня ми проходимо вулицями Ніжина, де спостерігаємо ряд крилатих висловів: "Ніжин - наша батьківщина, наше природне багатство", "Не смітіть біля водойм", "Ніжин - наш зелений урожайний край". Але ці написи, на жаль, дійсно, просто крилаті вислови.

Завітаймо хоча б до найпопулярнішого "весняного" місця відпочинку Ніжина - Графського парку: милують слух своїм співом перші пташки, дзюрчить озерна вода, починає тільки-тільки зеленіти травичка. На лавках немає жодного вільного місця: відпочивають сімейні пари, слухають музику або читають книжки студенти, цілуються закохані. Але?.. Чи цінують вони дзюрчання того озерця, кидаючи в нього пляшки з-під пива? Чи насолоджуються тим свіжим весняним повітрям, встромляючи окурки в гілки дерев, чи, викидаючи їх на землю, коли поряд є урна для сміття? Чи цінують вони місце, де відпочивають, залишаючи там лушпиння соняшника, обгортки з-під сухариків, пляшки з алкогольних напоїв? На жаль, таких питань у голові наших людей не виникає.

Кожного дня, по дорозі до університету, проходячи через міст знаменитої ніжинської річки "Остер", ми чуємо: "Який жах!", "Який сморід!..", "Невже влада не має коштів на те, щоб хоча б почистити міську річку?!", "Як соромно за наше місто..." Але жоден, проходячи повз, не задумався над тим, що соромно має бути не за місто, а за самих себе. Що річку повинна рятувати не влада, а розум жителів. Але про який розум ми можемо говорити, коли зараз весняний відпочинок біля річки - це перша територія смітника. Коли за горами сміття і помиїв, міське управління освіти можна знайти лише за майорінням прапора. Коли працівники освіти, які виховують екологічне мислення і любов до природи сучасної молоді, переступають гори сміття, поповнюючи його запаси... І таких "коли" можна назвати безліч. Постає питання: "Чому?" Чому люди спотворюють світ, в якому живуть і на який потім скаржаться? Чому нищать ту красу, яку потрібно берегти?! Чому ніяк не можуть зрозуміти, що багатство природи і життя у їх гармонії та цінності?!

Відповідь - проста, парадоксальна і водночас закономірна: беручи від природи необхідне, людина ще не навчилася цінувати її!..

Марина Кононенко

Джерело: gorod.cn.ua

Категорії: Новости Чернигова

19.04.2012 12:47