Як з’явилося підприємство «Прес» у Носівці
35-річна свердлувальниця Світлана Святна: "Навчилася швидко"
TOB «Науково-виробничий комерційний центр «Прес» (повна назва носівського підприємства) розташоване поруч із заводом «Победит». Конвеєрні ролики тут роблять від початку до кінця: виготовляють комплектуючі, потім збирають їх разом. На вигляд це такі циліндри зі сталі. Без цих роликів не зможе працювати жоден конвеєр, що транспортує вугілля. У кожної шахти їх (конвеєрів) п'ять-десять кілометрів. Вугілля їде на гумовій стрічці конвеєра. А стрічка котиться по цих самих роликах. Ширина стрічки конвеєра може бути від вісімдесяти сантиметрів до двох метрів. Від неї залежить розмір ролика. 5% роликів підлягають заміні щороку.
На території «Преса» у дворі лежать готові ролики. Помічаю два крани для розвантаження металу, екскаватори для чищення снігу. А ось — два автобуси.
— Возимо людей на рабо-ту з усієї округи, — привітно зустрічає мене 75-річний Григорій Волошин.
— Власники «Преса» — мої чотири сини і дружина. Син Михайло — директор. А я у них — консультант, — усміхається Григорій Мойсейович.
Волошин родом з Кам'янки (Житомирської області).
Чоловік каже, що носівському підприємству років п'ятнадцять. Але спочатку він заснував підприємство, що робить ролики, в Києві, років двадцять тому. Там Волошин жив з 1967 року.
— У ті часи ролики ми тільки збирали, а комплектуючі для них — купували. Це робило нашу продукцію дорожчою, — пояснює Григорій Мойсейович.—Тому вирішили робити комплектацію самостійно. Так дешевше. Але взяти в оренду землю чи навіть приміщення в Києві, де ми могли б це все робити, я не зміг. Це зараз у столиці орендувати можна все. А на початку 90-х народ усього боявся. А друг мені постійно казав: «Поїхали в Носівку. Там тобі створять усі умови».
«Сіли в персональний «Запорожець» і поїхали»
— Хто цей друг?
— Віталій Компанець, родом з Носівки. Зараз він у Києві, пенсіонер. Ми жили в одному гуртожитку, як то кажуть, разом їли-пили. У Києві я працював в науково-дослідному Інституті «Укр-НДІпроект». Пройшов шлях від інженера до завлабораторією. При інституті був завод випробувальних досліджень «Вугілля», також робив конвеєрні ролики. Компанець був на ньому _ начальником дільниці.
Отже, сіли в мій персональний «Запорожець» і поїхали в Носівку. Проїжджали повз завод «Победит». Він ще працював. Робив деталі з пластмаси, які йшли в космічні апарати. «Вітю, давай зайдемо до директора», — кажу. Зайшли, познайомилися. «Хочу організувати підприємство і робити комплектацію для роликів», — кажу. «Бери поряд ділянку, ми тобі допоможемо», — відповів директор. Я до глави райдержадміністрації. Той: «Нема питань».
Дали мені шматок землі поруч із заводом «Победит» на території міста, допомагали будуватися. Перші п'ять років жив сам. А потім і дружина приїхала. Без мене їй сумно стало.
Усі приміщення будував з нуля. Рік-півтора,. А «Победит» загинув. Його п'ять разів перепродавали, вивозили все, що можна.
Григорій Волошин
«В інституті не платили грошей. А їсти хотілося»
— Спочатку у Носівці робили лише комплектацію, а тепер і ролики збираємо. Бо в Києві все збирати не встигаємо.
У столиці у Волошина зараз два підприємтва — TOB «Ролікон» (Волошин його генеральний директор. — Авт.) і TOB «Трансвугілля».
Вони тільки збирають ролики.
— Чому пішли з інституту? Зрозуміли, що підприємець?
— В інституті не платили грошей, а у мене четверо дітей. Відкрити підприємство було дуже складно. Не лускали у двері — через кватирку забирався. Дуже їсти хотілося. Вирішив зайнятися тим, що вмію. У вугільній промисловості я працював весь час. Був куратором по лінії інституту двох потужних заводів в Україні і в Росії, що робили в основному ролики для вугільної промисловості. Знаю це діло. (Волошин автор 73 наукових праць, має звання заслуженого винахідника СРСР, академіка Академії будівництва України. — Авт.).
Ще у Волошина є база відпочинку в Одеській області та кафе «Волошка» у центрі Носівки.
— Четверо моїх синів в Носівці ніколи не жили, не хочуть, усі в Києві. Перше, що зробив, коли пішов з інституту і почав працювати, — купив дітям квартири. Троє працюють зі мною. Один повернувся в міліцію.
Основні споживачі — Ахметовські фірми
— Багато українських підприємств виготовляє ролики?
— Конкуренція дуже серйозна. Тільки лінивий не робить зараз ролики. В основному вони в Донецькій, Луганській областях. Є в Таращі, у Львові. Серед іноземців конкуренти — німці, чехи. їхні ролики кращі від українських, але разів у три дорожчі.
— Хто ваші покупці?
— Основні споживачі «ДТЕК» і «Метінвест» в Донецьку. Це Ахметовські фірми.
«ДТЕК» включає значну частку вугільних підприємств України. «Метінвест» — основні підприємства, що добувають залізну руду. У цих підприємств такі об'єднання — «Донецьквугілля», «Свердловантрацит», «Краснодонвугілля», «Павлоградвугілля». Одне перевезення коштує до 10 000 гривень. Зазвичай везуть від 20 до 25 тонн. Гірлянда, або роликоопора (складається з трьох роликів і чотирьох кронштейнів), важить 26-27 кілограмів. Постачаємо також ролики в щебневі кар'єри, залізорудні шахти.
— Чому б донецьким підприємствам не купувати свої, донецькі ролики? Нащо їм ваші?
— У нас менша ціна і краща якість. Ми продаємо гірлянди по чотириста двадцять-чотириста тридцять гривень. А донецькі — по чотириста п'ятдесят і вище. Низька ціна, але великий обсяг — на це і роблю основну ставку. Більшість процесів ми змогли автоматизувати або механізувати. Наприклад, робимо комбіновані штампи. Замість семи операцій виконуємо три.
***
Ролик складається з труби (обичайки), двох підшипникових вузлів та вісі. У зварювально-заготівельному цеху шумно. Тут рубається метал, зварюються і свердляться після штамповки деталі. Волошин каже, що купує людям навушники, та носити їх не хочуть, у них порозмовляти не виходить.
Працює на «Пресі» близько шістдесяти чоловік. 25 відсотків — жінки, в основному вони працюють у штампувальному цеху. Роблять чашечки і фланці (разом — корпус) і кронштейни.
Найкрасивіша дівчина на підприємстві, 27-річна учениця токаря Наталія Олексійченко за два тижні майже освоїла одну операцію.
— У нас сьогодні ще однієї дівчини нема, токаря Ольги Скрипель — не її зміна. Точить більше, ніж чоловіки. Вони по 300-350 осей за зміну, вона — по 500.
Юрій Більмач, Микола Чернега, Андрій Прогорілко, Володимир Павленко, Олексій Шпиг, Іван Вітько, Володимир Расюк та Володимир Чепурний демонструють гірлянду
Аліна Сіренко, Тижневик «Вісник Ч» №13 (1351)
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новости Житомира Новини Львова Новости Чернигова Новости Павлограда Новости Краснодона
29.03.2012 16:17