«ЧеЗаРа» за час існування прожила кілька життів
«ЧеЗаРа» за час існування прожила кілька життів
Тверді кроки на землі й у космосі
Днем народження радіоприладного вважається 14 лютого 1967 року. Саме того дня міністр загального машинобудування СРСР Сергій Афанасьєв видав наказ про спорудження підприємства і призначив його директором Леоніда Івановича Безверхого. Але ідея побудувати цей завод у Чернігові народилася раніше. З двох причин. По-перше, ракетно-космічна галузь потребувала спеціального обладнання, а традиційні центри «оборонки» були перенасиченими підприємствами. По-друге, була демографічна складова, бо після побудови на початку 60-х «Хімволокна» та КСК у місті переважало жіноче населення, і треба було збалансувати статевий склад.
У ті часи будували швидко, тим більше підприємства оборонної галузі. Вже через рік було створено ремонтно-механічний цех, що спершу виготовляв нестандартне устаткування для потреб будівельників. А у серпні 1969 року став до ладу цех № 1, і замовники почали отримувати продукцію військового призначення. Спочатку це були датчики для ракет та космічних кораблів, потім пішла телеметрична апаратура, обладнання для космічної навігації, високотехнологічна апаратура мікроелектронних вимірювань. Виробництво такої високотехнологічної продукції потребує кадрового забезпечення, тому на підприємстві були створені потужні інженерні структури — відділи головного механіка, енергетика, технолога, конструктора, у кожному з яких працювали сотні висококваліфікованих спеціалістів. Їх запрошували з усього Радянського Союзу, але більшість були чернігівці. І величезна заслуга Леоніда Безверхого, що він створив такий дієздатний колектив.
Завод зростав надзвичайно швидко, нарощувались виробничі потужності, розширювалась географія замовлень. Виконувались надзвичайно жорсткі вимоги до якості та надійності, адже на заводі працювало військове приймання. Результати не забарились. Вже у 1982 році Указом Президії Верховної Ради СРСР його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.
Втім, ЧРПЗ займався не тільки оборонкою. Було створено виробництво товарів народного споживання, що виготовляло за рік до 700 тис. комплектів вузлів для телевізорів «Берізка» та «Славутич», котрі збирали в Харкові та Києві. А ще були магнітофони та радіоприймачі, п’єзозапальнички та СД-плеєри. Наприкінці 80-х на підприємстві, разом із соціальною сферою, працювало до 17 тисяч чернігівців, з яких 30% мали вищу освіту. Що приваблювало їх на заводі?
Леонід Безверхий розумів, що людям потрібно житло і достойна зарплата. Зарплата була найвищою в місті, а квартири щороку отримувало 200—250 сімей. Причому один будинок на рік будували господарчим способом. У багатьох районах міста є будинки, збудовані «ЧеЗаРою», а мікрорайон біля 2-ї міської лікарні в народі звуть «хутір Безверхого». А ще спорудили п’ять малосімейних гуртожитків, найбільшу в місті поліклініку та лікарню з найсучаснішим обладнанням, дошкільні заклади. Завод спорудив базу відпочинку «Лада» у мальовничій Ладинці та піонерський табір «Електронік», де відпочивали працівники та їхні діти. За його рахунок фінансувався стадіон ім. Ю.О. Гагаріна, на якому займалися спортом всі чернігівці. Велика увага приділялася підготовці кадрів. Спочатку відкрили філію Київського радіомеханічного технікуму, потім збудували власний технікум і ПТУ.
Увесь цей час підприємство було під контролем керівництва партії й держави. Згадує Леонід Безверхий: «Робота заводу була під пильною увагою ЦК. Оборонний відділ ЦК КПУ очолював Василь Дмитрович Крючков. Спілкувались з ним майже щодня. Був у нас і Володимир Щербицький. Цікавився навіть дрібницями. Неодноразово бував і тодішній міністр загального машинобудування Сергій Афанасьєв. Він у ракетобудуванні знав усе, був дуже розумною людиною. Співпрацювали з «Південмашем», його директор Олександр Макаров допомагав нам у скрутний час, проплачуючи наші рахунки, а його наступник Леонід Кучма двічі був у Чернігові, у мене в гостях. На кухні він грав на гітарі, а я підспівував».
На зламі
Труднощі почалися наприкінці 80-х років, коли керівництво держави взяло курс на конверсію оборонної галузі. Саме тоді, у 1990 році, посаду залишив Леонід Безверхий, і підприємство очолив Микола Петрович Бутко, майбутній губернатор Чернігівщини у 1999—2002 роках, нині доктор економічних наук, професор Чернігівського державного технологічного університету. Йому слово:
— Це був надзвичайно складний період не тільки для підприємства, а й для держави та кожного її громадянина. За плечима майже
15-тисячний колектив, який, з одного боку, все розуміє, а з іншого — не може і не хоче змиритися з тим, що його життя ускладнюється, соціальні гарантіїзвужуються, зарплата і робоче місце не гарантуються.
Це так би мовити загальний фон. А на додаток сюди нашаровуються наростаюча і бездарна конверсія, епідемія розриву господарських зв’язків, інфляція, параліч рубльової зони, зміна правил ведення бізнесу.
І ще про одне. Технологічний цикл виготовлення нашої продукції — це півроку і більше. А звідси — гривня, вкладена сьогодні, не просто не приносить прибутку, а ще й знецінюється. А тут поряд сусідні підприємства міста, у яких термін обертання коштів не перевищує місяця. Вони підвищують зарплату, запроваджують власні гроші, хизуються по місцевому телебаченню своїм менеджерським талантом і таке інше.
Але, як керівник, я отримав від першого директора найбільший скарб — це розумний, працьовитий і згуртований колектив. На додаток, створені виробничі потужності, за масштабами яких нам не було рівних ні в місті, ні в області. Найперше завдання було — зберегти колектив і спрямувати його на українізацію виробництва. Саме це спонукало мене на вихід із програмою співпраці зі всесвітньо відомою компанією АТТ. Результат цієї співпраці — 12 міжміських станцій в Україні, в т.ч. і в Чернігові, 2 міжнародні станції у Львові й Києві. Можу лише шкодувати, що держава згорнула підтримку вітчизняного виготовлення інших засобів телекомунікацій, медичного обладнання, засобів транспорту, апаратури для безпечної експлуатації ядерних реакторів, вугільних шахт тощо.
Але навіть у тих умовах ми не згорнули житлове будівництво, не залізли в борги перед банками і державою, не видавали зарплату радіоелементами і деталями, не зруйнували соціальну структуру.
Костянтин Іванович Колесник очолив підприємство в липні 1994 року, а загалом працює на ньому 37 років. Він повний кавалер ордена «За заслуги», нагороджений трьома російськими орденами — Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» та «Дружби». Йому слово: «Початок мого директорства припав на пік розвалу економіки. У той час усі питали: «А що «ЧеЗаРа», живе досі?» Але завдяки тому, що ми зуміли згуртувати колектив, показати людям, що піклуємось про них, труднощі, котрі були в нашому житті, ми колективною працею і розумом зуміли подолати».
Насправді, ці 17 років були надзвичайно важкими. Через політичні проблеми було втрачено значну частину оборонних замовлень, прийшли акціонери зі Словаччини, яких доля підприємства не цікавила. Лише влітку 2011 року з’явилась надія. Нові українські акціонери почали ділом підтримувати підприємство. Вдалося збільшити обсяг виробництва на 14%. На 2012 рік, відповідно до вже підписаних договорів, виробництво має зрости у 1,4 разу. Буде налагоджено виготовлення економічних світильників. Усі комплектуючі, крім світлодіодів, вітчизняні. Заплановано виготовити 31 тис. світильників. Це виробництво дасть змогу працевлаштувати людей, які мали б бути вивільнені з процесу виготовлення спецтехніки. Втім, спецтехніка і досі є головним джерелом благополуччя підприємства. Її випуск цього року буде збільшений. Завод виготовлятиме апаратуру для проекту «Морський старт», співпрацюючи з розробниками ракет КБ «Південне», американцями та російською РКК «Енергія». Планується цього року здійснити 4 старти, два з яких вже заплановані. «ЧеЗаРа» розробляє апаратуру під власну українську ракету, спроектовану КБ «Південне» — Циклон-4, що буде стартувати з бразильського космодрому «Алькантара».
Крім того, налагоджується виготовлення систем управління вогнем на 75 бронетранспортерах, котрі Україна постачає до Таїланду.
Ми придбали перспективні активи
— Коли виникло питання про купівлю пакета акцій ВАТ «ЧеЗаРа», що належали словацькій компанії «Арка капітал», група українських підприємців, яку я представляю, прискіпливо вивчала ситуацію. Зважили всі моменти, фінансовий стан підприємства, його технічний і виробничий потенціали. Ми — прихильники розвитку виробництва і вважаємо, що тільки таким чином країна може модернізувати економіку. У підсумку, прийшли до висновку, що у заводу великий потенціал, бо він зберіг унікальне обладнання, висококваліфіковані кадри.
Ми вже сьогодні бачимо реальні можливості для зростання обсягів виробництва цього року і надалі, шукаємо можливості виготовлення нових видів продукції, конкурентоспроможних на ринку, і готові ці напрями інвестувати.
Про нашу зацікавленість свідчить те, що почала скорочуватись заборгованість по зарплаті, ми проплатили суттєві борги підприємства за газ, що дало можливість працювати взимку в опалювальних приміщеннях. Ми домовилися з кредиторами про укладення мирової угоди, і незабаром суд має її затвердити. Тоді можна буде говорити про нормальну роботу. А вона обов’язково буде і, впевнений, що 50-річний ювілей ми зустрінемо в гарному настрої.
Сергій Гончаренко, заступник голови правління ВАТ «ЧеЗаРа»
Аркадій Стежеринський, тижневик «Чернігівські відомості», 15 лютого 2012 року
Джерело: gorod.cn.ua
Категорії: Новини Львова Новости Чернигова Новости Славутича
22.02.2012 12:26